Львівська область

 

Львівська область. Туристична карта

Найбільша область (21.8 тис. км2, 3.6% території країни) Західної України, утворена в 1939 р. після приєднання цих земель до Української РСР. В області 20 районів, 44 міста, 34 селища і 1850 сіл. Населення області - 2568.4 тис. чол. (5.5 % населення країни), з яких міське становить 1548.8 тис. чол. (60.1% населення області). Клімат помірно континентальний, з м'якою (із частими відлигами) зимою і нежарким (часто вологим) літом. Температурний режим сильно диференційований залежно від висоти над рівнем моря: середня температура січня -4°С (Мале Полісся), -5°С (Подільська височина і Передкарпаття) і до -7°С (Карпати); середня температура липня, відповідно, +19°С, +18°С и +15°С. Кількість опадів, 60% яких випадає в травень-вересень, становить: 640-740 мм (Мале Полісся), 680-770 мм (Передкарпаття) і до 1000 мм (у Карпатах) на рік. Для Львівської області характерна розмаїтість природних умов. Низинна поверхня Малого Полісся, розташованого на півночі регіону, поступово змінюється горбкуватим рельєфом Подільської височини і Розточчя, що переходить у південно-західній частині області в підвищену поверхню Передкарпаття і гористу – Карпат. Абсолютні відмітки поверхні коливаються від 300-400 м (у рівнинній частині) до 1200-1300 м (у Карпатах — Сколівські Бескиди). На території області розташований Головний Європейський вододіл - Розточчя, звідки починаються ріки, що впадають як у Чорне, так і в Балтійське моря. На Львівщині бере початок одна з головних водних артерій країни - Дністер, чия мальовнича долина поряд з іншими великими ріками області (Західний Буг, Стрий, Стир та ін.) створюють чарівливі ландшафти.
Перші поселення з'явилися на берегах Західного Бугу в пізньому палеоліті (близько 20 тис. років тому). В IX-XI ст. на Львівщині формуються кілька невеликих удільних князівств, що згодом увійшли до складу Галицького князівства і досягли свого розквіту в другій половині XII ст. В 1199 р. Галицька і Волинська землі об'єдналися в Галицько-Волинське князівство, що сприяло їхньому подальшому зростанню. Після завзятого опору в 1240-1250-ті роки спустошливій монгольській навалі князівство було змушене визнати залежність від Золотої Орди, але де-факто зберегло свою державність. В XIV ст. суперництво за ці землі між Литвою, Угорщиною і Польщею закінчилося перемогою останньої, що контролювала їх майже чотири сторіччя. Під час польського періоду розвитку Львівщини сюди прийшли інша культура і релігія, інтенсивно розвивалися ремесла і торгівля, чому сприяло масове переселення в цей край євреїв. У ХVI-ХVII ст. були закладені основи видатного архітектурного вигляду багатьох міст краю, що значною мірою сприяло розвитку інших галузей культури - освіти, живопису і книговидання. Неструктуроване і нахабне стосовно корінного населення магнатсько-шляхетське панування на тлі багаторічних знесилюючих воєн, до яких додалися бунти і повстання незаможних і знедолених, зрештою призвели до тривалої економічної і політичної кризи. Цей період (друга половина XVII — перша половина XVIII ст.), що у новітній українській історії отримав назву "руїна", торкнувся (хоча й меншим чином порівняно зі східними регіонами України) і Львівщини: вдвічі скоротилася кількість господарств, з селянських полів оброблялося кожне п'яте, катастрофічно впала врожайність... Після першого поділу Польщі в 1772 р. сучасна територія області дісталася Австрії і входила до складу «Королівства Галичини і Володомерії з великим князівством Краківським і князівствами Освенцімським і Заторським». Між світовими війнами Львівщина входила до складу Польщі, а потім була возз'єднана з Українською РСР і заслужено стала неформальним центром її приєднаних західних земель.
Незважаючи на руйнівні світові війни XX ст., територія Львівської області є чи не найбільш насиченим визначними архітектурними пам'ятками регіоном сучасної України. Тут збереглися замки знатних володарів краю, маса різноманітних католицьких, православних, іудейських культових споруд ХVІ-XX ст., багато з яких до ліквідації татарської загрози в XVIII ст. відігравали роль останнього оплоту в порятунку жителів округи. Широко представлена дерев'яна культова архітектура, що зберігає традиції народного зодчества Львівщини. Архітектурна спадщина громадського призначення представлена адміністративними будинками, палацами, парковими будівлями, різноманітними особняками та історичними пам'ятками XVIII-XX ст. В області 1 заповідник, 2 національних парки і безліч інших пам'яток природи, що заслуговують на увагу.

Львів. Місто засноване у першій половині 50-х рр. XIII ст. галицько-волинським князем Данилом Галицьким і назване на честь його сина Лева. Перші згадки про Львів у Галицько-Волинському літопису датуються 1256 р. За свою багатовікову історію місто пережило понад тридцять воєн, облог, пожеж і декілька разів повністю знищувалося. Але щоразу воно підводилося з руїн, зберігаючи свій неповторний вигляд. В архітектурі Львова примхливо змішалися стилі різних епох - готика і бароко, ампір і ренесанс. Найдавнішою архітектурною пам'яткою є церква Святого Миколая - однолітка міста, яка слугувала придворним храмом галицько-волинських князів. У XVI ст. при церкві було засноване Успенське братство, з яким пов'язана діяльність першодрукаря І. Федорова. 1574 року він надрукував перші в Україні чудово оформлені книги «Апостол» і «Буквар». Ще однією цікавою пам'яткою є Вірменський собор (ХІV-ХV) та монастир, що разом утворюють єдиний ансамбль. Пам'яткою готичної архітектури Львова є Латинський собор (ХIV-ХV).
У другій половині XVI ст. в місті оселяються видатні італійські архітектори - П. Барбон, П. Римлянин, П. Красовський. У цей час було збудовано «Чорну кам'яницю» - унікальну пам'ятку архітектури XVI-ХVІІ ст., що не має аналогів не лише у Львові, але й в Європі. Назву «Чорна кам'яниця» будинок отримав у XIX ст., коли його стіни, зроблені з пористої цегли, стали зовсім чорними через сажу, що осіла з димарів. У 1929 р. в ньому було відкрито музей історії Львова. Нині тут міститься відділ нової і новітньої історії Львівського історичного музею. Архітектурними пам'ятками італійських майстрів, що збереглися до наших днів, є також будинок Корняктів (1580), Успенська (Волоська) церква з дзвіницею та каплицею Трьох святителів (ХVІ-ХVІІ), Бернардинський костьол і монастир (XVII). У Львові багато пам'яток архітектури XVII—XVIII ст. - житлових будинків, оборонних споруд, храмів, серед яких найвідоміші: собор Святого Юра (1746-1770), костьол домініканців (1748), палац Любомирських (XVII), костьол єзуїтів (1610-1630).
З історією та культурою міста пов'язані імена багатьох видатних людей минулого і сучасності. На Личаківському цвинтарі, який є своєрідним архітектурно-історичним заповідником, поховані: друкар І. Федоров, поет М. Шашкевич, письменник І. Франко, співачка С. Крушельницька, художник І. Курилас, композитор В. Івасюк та інші. Стрийський парк, якому понад 100 років, є однією з найкрасивіших пам'яток садово-паркового мистецтва в Україні. Чудовий витвір природи - регіональний ландшафтний парк «Знесіння».
Белз. Перші згадки про місто датуються 1030 роком. Тут збереглися історико-архітектурні пам'ятки: фортечні давньоруські укріплення (X), міська ратуша (XVII), костьол домініканців (XVI—XVIII), вежа і церква (XVII). Цікава археологічна пам'ятка - городище Замочок, від якого збереглися оборонні вали, руїни дерев'яного будинку, керамічний матеріал часів Давньої Русі, залізні вироби побутового призначення, олов'яна печатка. Ці археологічні знахідки експонуються в історичному музеї Львова.
Броди. Місто відоме з XII ст., з часу його включення до складу Галицько-Волинського князівства. До наших днів зберігся палац (ХVІІ-ХVІІІ), який колись належав польським магнатам Жолкевським та Конецпольським, а також Богородична, Юр'ївська, Троїцька церкви (XVII—XVIII).
Буськ. Стародавній Божеськ – столиця племені бужан, відомий з VI ст. Свою назву місто отримало, очевидно, від річки Буг, на якій воно стоїть. Уперше згадується у Галицько-Волинському літопису 1097 р. У 1100 р. місто стало столицею князівства, яким правив Давид Ігорович. Тоді місто було неприступною фортецею серед боліт. На території сучасного Буська збереглися два городища, а також пам'ятки архітектури - ошатні будівлі з різьбленням, церква Параскеви (1708) зі старовинними розписами на стінах. На території одного з городищ, в оточенні високих земляних валів, височіє дерев'яна церква, перші згадки про яку належать до 1776 р. Біля церкви - каплиця, вирубана у 1864 р. зі стовбура 1000-літнього дуба завтовшки понад 6 метрів. У центрі міста знаходиться костьол (XVII), де експонуються дерев'яні скульптури, виготовлені майстрами львівської школи. Наприкінці XVIII ст. у місті було створено парк, який нині є пам'яткою садово-паркового мистецтва.
Городок. Заснований у часи Київської Русі та відомий з Іпатіївського літопису 1213 р. як місто у складі Галицько-Волинського князівства. У роки Визвольної війни українського народу (1648-1657) Городок став місцем запеклих боїв проти польських поневолювачів. До наших днів збереглися пам'ятки архітектури: церква Благовіщення (1633), дерев'яна церква Іоанна Хрестителя (1755) з дзвіницею (1863), костьол (XV-XVIII), млин (XVI).
Дрогобич. Залишки укріплень давнього городища свідчать про те, що вже у XII—XIII ст. на території сучасного міста існувало укріплене поселення. З другої половини XIV ст. Дрогобич був одним із центрів солеваріння на Прикарпатті. У місті збереглися шедеври української дерев'яної архітектури - церкви (XV - XVI) Воздвиження та Юр'ївська. Тут народився український учений Юрій Дрогобич (1450-1494) - доктор медицини і філософії, професор Краківського і ректор Болонського університетів, автор першої книги, виданої українцями у 1483 р. в Римі. З містом тісно пов'язане ім'я І. Франка, тут він закінчив школу і гімназію.
Жовква. Місто відоме з 1368 р. під назвою Винники, пізніше воно належало польським магнатам Жолкевським. Тут збереглося багато архітектурних пам'яток: замок (XVI - XVII), Звіринецька та Глинська в'їзні брами (XVII), костьол (1618), Домініканський костьол (1653) і дзвіниця (1843), торгові ряди та житлові будинки - пам'ятки середньовічного містобудівництва, Василівський монастир (XVII) з церквою і дзвіницею (початок XX), синагога (кінець XVII), церква Трійці (1720) - шедевр українського дерев'яного будівництва.
Золочів. Уперше місто згадується у 1442 р. В минулому місто не раз переходило від одного власника до іншого, страждало від пожеж і чужоземних нападів. До наших днів збереглися замок (1634-1636), а також Миколаївська (кінець XVI) та Воскресенська (1627) церкви.
Моршин. Бальнеологічний курорт, який відомий з 1877 р. Перші письмові згадки про населений пункт даються 1482 р.
Підгірці. Поселення виникло на рубежі XIV - XV ст. У Підгірцях знаходиться видатна пам'ятка архітектури пізнього ренесансу - замок, зведений у 1635-1640 рр. Поруч із замком розкинувся чудовий парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва (XVII - XVIII), де росте 400-річна липа. У селі зберігся заїжджий двір (XVIII), на фронтоні якого є сонячний годинник. У 1752-1766 рр. тут зведено розкішний костьол, що зберігся донині. На колишньому хуторі Пліснеську розташований монастир, збудований у стилі бароко в XVIII ст.
Підкамінь. Перші згадки про селище в історичних документах датуються 1441 р. У XV ст. домініканці заснували тут монастир, який тривалий час був оплотом католицизму на західноукраїнських землях.
Розточчя, природний заповідник. Заповідник створений у 1984 р., має площу 2080 га. Він розташований на гряді Розточчя, що є вододілом басейнів Чорного та Балтійського морів. На території заповідника переважають плосковершинні пагорби заввишки до 390 м, які поділені річковими долинами з системою озер післяльодовикового походження. Тут ростуть високопродуктивні сосново-букові ліси, що трапляються на території України лише у Розточчі і в Криму. Багатий та різноманітний тваринний і рослинний світ заповідника. До Червоної книги України занесено 17 видів фауни та 28 видів флори.
Самбір. Місто, засноване у 1238 р. на Дністрі, за свою історію неодноразово страждало від епідемій та навал чужоземців. Нині тут збереглося чимало архітектурних пам'яток: костьол (XVI - XVII), мисливський будинок короля Стефана Баторія (XVI), залишки фортифікаційних валів (XVI - XVII), ратуша (1668). Видатною пам'яткою садово-паркового мистецтва є ландшафтний парк (XVIII), закладений на базі природного лісу.
Сколівські Бескиди, національний природний парк. Парк створено у 1999 р. на площі 35 684 га. Тут представлено унікальні природні комплекси Сколівських Бескидів, де лісові екосистеми у поєднанні з мальовничими середньогірськими ландшафтами мають особливу екологічну, наукову, естетичну та рекреаційну цінність. У парку нараховується 50 видів рослин, занесених до Червоної книги України, багатий також і тваринний світ. Із Біловезької Пущі сюди завезено зубрів. На території парку є великі запаси мінеральних вод, за своїм складом схожі на «Нафтусю».
Яворів. Перші згадки про місто датуються 1408 р. У середині XV ст. тут були споруджені два костьоли і монастир домініканців, а в 1621 р. заснований Василіанський монастир. У другій половині XVII ст. Яворів набуває оборонного значення: відбудовується замок, і місто оточується земляним валом. Деякий час у замку містився королівський монетний двір, а також відбувалися різні королівські церемонії. Збереглися архітектурні пам'ятки - церква Різдва з дзвіницею (1670) та Успенська церква (1670).
Яворівський національний природний парк. Парк створено на основі Яворівського природного ландшафтного парку в 1996 р., займає площу 7078,6 га. Він має важливе значення для збереження типових ландшафтів Розточчя. Сприятливі природні умови обумовлюють розвиток рекреаційної діяльності. У прилеглих до парку населених пунктах збереглися історичні об'єкти, пам'ятки дерев'яної архітектури, церкви та монастир. Тому утворення Яворівського національного парку має не лише природоохоронне, але й історико-культурне значення.

 

Садиби областi