Область (13.8 тис. км2,2.3% території країни) Західної
України, утворена в 1939 р. після приєднання цих земель до Української РСР. В
області 17 районів, 18 міст, 18 селищ і 1022 села. Населення області 1105.4 тис. чол. (2.4% населення країни), з
яких міське становить 475.5 тис. чол. (42.8 % населення області). Клімат
Тернопільщини помірно континентальний з м'якою зимою (середня температура
січня -5°С) і теплим, вологим літом (середня температура липня +19°С).
Середньорічна кількість опадів, більша частина яких припадає на теплу пору
року, становить 650-700 мм. Значна частина території області розташована у
межах Подільської височини (250-400 м над рівнем моря), і тільки крайня
північно-західна частина – на рівнині Малого Полісся. Це одна із наймальовничіших і
різноманітних у природному відношенні областей України, розташованих у
рівнинній частині країни. Тут безліч природних пам'яток, серед яких невисоке
романтичне Товтрове пасмо, пагорбкуватість величних
Кременецьких гір, глибоко і хитромудро врізані річкові долини Дністра та його
приток, численні печери, водоспади, скелі і парки.
Перші поселення на території Тернопільщини з'явилися в середньому палеоліті (близько 50 тис. років тому) у
Наддністрянщині, а залишки поселень пізнього палеоліту (40-10 тис. років тому)
зустрічаються вже по всій області. Наприкінці XI ст. виникають удільні
володіння, що об'єдналися в 1199 р. у Галицько-Волинське князівство. З 1246 р.
воно понад сторіччя перебувало під владою Золотої Орди. В 1349 р. північну
частину Тернопільщини захоплюють литовці, а середню і південну – поляки. В ХIV-XVII ст. 19 міст області одержали
Магдебурзьке право, що сприяло розвитку ремесел і торгівлі. У середині
тисячоліття Тернопільщина стає ареною боротьби католицької і православної
церков, у якій, завдяки створенню в 1595 р. уніатської (греко-католицької)
церкви, загалом, перемагають католики. ХVI-ХVІІ ст. проходять під знаком
періодичних набігів татар і час від часу виникаючого козацько-селянського
збройного антипольського опору. В 1672-1683 рр.
південно-східна частина області перебувала під владою турецького султана, а з
1772 р. майже вся область (крім північних районів, в 1793 р. приєднаних до
Російської імперії) входить до складу Австрії. В 1870-1880-х роках понад десять
тисяч селян області емігрують у США, Канаду, Аргентину, Францію та інші країни,
згодом створивши там українські громади. Після розпаду Австро-Угорської імперії
в 1918 р. Тернопільщина входить спочатку до складу Західноукраїнської Народної
Республіки, що не проіснувала й року, а потім була захоплена Польщею. Після
початку Другої світової війни і захоплення Польщі фашистською Німеччиною
Тернопільщина увійшла до складу Української РСР.
Незважаючи на непередбачуваність і витіюватість історичних подій, що відбувалися на цих землях, Тернопільська
область зберігає значну середньовічну архітектурну спадщину. Вона складається
з великої кількості фортечних і замкових оборонних споруд, що руйнуються і
перебудовуються впродовж століть. Оборонний характер властивий також безлічі
культових споруд різних конфесій — костелам, церквам і синагогам. Тільки в ХVIII-XIX ст. з архітектурного обличчя
релігійних будівель зникають оборонні мотиви. Зі зразків цивільного будівництва
минулого в області збереглися ратуші, палаци, маєтки та історичні пам'ятки.
Бережани. Уперше про місто згадується у літопису 1375 р. Бережани тривалий час перебували під впливом католицького духовенства. Свідченням цього є костьоли (XVI-XVII) та замок (XVI), що збереглися в місті дотепер. Цікаво оглянути дерев'яну Миколаївську церкву (1691) та будинок колишньої ратуші (1811). З містом пов'язані імена багатьох видатних діячів культури. Тут народилася українська художниця О. Кульчицька. На честь 100-річчя від дня її народження встановлено пам'ятний знак.
Більче-Золоте. Поселення Більче вперше згадується в історичних документах 1482 р. Визначним місцем села є одна з найкращих пам'яток садово-паркового мистецтва Тернопільщини - Більче-Золотецький парк, закладений у 1800 р. Цікаві також пам'ятки природи - печери Вертеба і Скельний храм, Камінь Довбуша та ін.
Кременець. За Іпатіївським літописом перші згадки про місто належать до 1226 р., коли під мурами Кременця русичі розгромили об'єднані сили угорських і польських військ. У роки Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. Кременецький замок був фортецею для поляків. У 1648 р. війська М. Кривоноса штурмом захопили фортецю. Про події тих часів нагадують мовчазні руїни замку-фортеці (XII). У місті збереглися пам'ятки архітектури: Миколаївський собор з келіями (1636), комплекс споруд Богоявленського монастиря (XVIII), будинок Колегіуму (XVIII). У 1809 р. тут народився видатний польський поет Ю. Словацький.
Медобори, природний заповідник. Заповідник створено у 1990 р. Він займає площу 10 455 га. Має філіал «Кременецькі гори». У заповіднику переважають грабово-дубові, ясенево-дубово-грабові, грабово-букові, букові, дубові і грабові ліси, що сприяли формуванню своєрідного видового складу орнітофауни. До Червоної книги України занесено 29 видів рослин та 29 видів тварин.
Садиби областi