Найменша за площею область (8.1 тис.
км2, 1.3% території країни) України, утворена в 1940 році. В області
11 районів, 11 міст, 8 селищ і 398 сіл. Населення області 906.3 тис. чол. (1.9% населення
країни), з яких міське становить 373.9 тис. чол. (41.2% населення області). Клімат помірно континентальний,
м'який, вологий; зима в горах триваліша і більш сніжна (середня температура
січня на рівнині -5°С, у передгір'ї -6°С, у горах -8°С), літо вологе і
прохолодне (середня температура липня на рівнині +18°С, у передгір'ї +17°С, у
горах +15°С). Середньорічна кількість опадів, більша частина яких припадає на
теплий період, збільшується від 500-600 мм на рівнині до 700 мм у передгір'ї і
до 800-1200 мм у горах. Поверхня області підрозділяється на північну, рівнинну
(Хотинська височина – підвищена хвиляста лесова рівнина, абсолютні висоти до
500 м), центральну, передгірну (Чернівецька передгірна височина, висоти до 500
м) і південно-західну, гірську (Покутсько-Буковинські Карпати, висоти від 800 до 1580 м) частини. Витіювато врізана
каньйоноподібна долина Дністра, поволі спадаючого з гір
Пруту, що розсипається на рукави, і майже гірського Черемошу створюють широку
гаму часом фантастичної краси пейзажів. Чудові також невисокі, від чого ліричніші, Покутсько-Буковинські
Карпати, у яких густі ліси із струнких ялин мальовничо сусідять із луками і
ретельно вписаними у нерівності поверхні сільськогосподарськими угіддями.
Перші поселення тут традиційно з'явилися на берегах Дністра, а всього на території області встановлено понад
сто переважно пізньопалеолітичних стоянок (40-15 тис.
років тому). Північна частина Буковини, що власне і становить територію
сучасної Чернівецької області, в Х-XII ст. входила до складу Київської
Русі. В ХII-XIII ст. вона підкорялася Галицько-Волинському князівству, а
потім, як і більша частина України, потрапила в залежність від Золотої Орди.
Наступний історичний розвиток Буковини відрізняється від стандартного
історичного ряду подій інших регіонів Західної України (крім Закарпаття) і
частково пояснює оригінальність і несхожість Чернівецької області в ряду інших
західноукраїнських земель. У 1345 р., коли угорське військо здолало татар і
витиснуло їх із правобережжя Дністра, ці землі недовго контролювалися
Угорщиною, потім Молдавською державою, а з 1514 р. – Османською імперією. Після
тривалого турецько-молдавського панування північна частина Буковини в 1774 р.
на півтора сторіччя входить до складу Австрії. Це стало часом інтенсивного
розвитку регіону, що з роками одержав статус Буковинського герцогства. Після
розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 р. ці землі майже на чверть століття
захоплює Румунія, і тільки в 1940 р. Радянський Союз приєднує їх до Української
РСР.
Специфічна історія і відносна багатовікова економічна відсталість регіону не могли не позначитися на його
архітектурній спадщині. Проте на теренах Чернівецької області збереглися
одиничні (але видатні) фортифікаційні споруди (ХV-ХVIII ст.), широкий спектр
(конфесіональних, часових і стильових) культових споруд XVI-XX ст. Архітектурна
спадщина громадського призначення представлена рідкісними палацовими і
садибними будівлями, адміністративними будинками та історичними пам'ятками
XVIII- XX ст. На території області знаходиться національний природний парк і
безліч пам'яток живої і неживої природи, що заслуговують якнайпильнішої уваги.
Біла Криниця. З цим селом пов'язані сторінки історії російського старообрядництва. Рятуючись від релігійних переслідувань у Росії, старовіри у 70-х рр. XVIII ст. з дозволу австрійської влади оселилися на Буковині. У 30-х рр. XIX ст. тут було засновано монастир, який став центром старообрядництва. У 1900-1908 рр. за проектом архітектора В. Кліка в Білій Криниці було споруджено Успенський собор, оздоблений у традиціях давнього московського будівництва з чудовим різьбленим іконостасом роботи владимирських, палехських та новгородських майстрів.
Вижниця. Місто було засноване наприкінці XV ст. і здавна було відоме як торгове поселення. На околиці міста стоїть дерев'яна Дмитрівська церква (XIX), що є зразком особливого типу храмів, які трапляються лише у гірських районах краю. У сусідньому селі Виженка стоять ще дві цікаві архітектурні пам'ятки - стара кам'яна капличка поблизу дороги та церква Івана Сучавського (1792). Вижниця відома своїми народними художніми промислами - різьбленням по дереву, обробкою металу, килимарством. Мальовничі околиці, цілюще гірське повітря, води бурхливого Черемошу роблять місто одним із найпривабливіших центрів туризму області. Звідси починаються численні туристські маршрути, що ведуть углиб Покутсько-Буковинських Карпат до таких цікавих об'єктів природи, як печера Довбуша, урочище Протяті Камені, скелі Камінь Довбуша, Жаба, Кам'яна Багачка тощо.
Вижницький національний природний парк. Парк створений у 1995 р. і займає площу 7 928 га. Ландшафтна неповторність парку визначається його поділом на дві частини - серетську та черемоську. Головним багатством парку є рослинність, передусім - ліси, що займають понад 80% його території. Це єдине місце в Українських Карпатах, де зростають всі три види папороті - шипувата, списоподібна і Брауна.
Лужани. Уперше поселення згадується у 1453 р. У його центрі височіє унікальна за своєю історико-художньою цінністю мурована Успенська церква (друга половина XV) - найдавніша зі збережених культових споруд Буковини. Своєю конструкцією церква нагадує давньоруські зразки кам'яного будівництва. У сусідніх селах, що безпосередньо прилягають до селища, знаходяться пам'ятки дерев'яної архітектури - Успенська церква (1775) в Дубівцях та Миколаївська (1786) в Берегометі.
Путила. Селище вперше згадується у 1501 р. Путила - батьківщина відомого українського письменника Юрія Федьковича (1834-1888). Нині в його садибі створено літературно-меморіальний музей. Тут розташована дерев'яна трьохбанна церква Святого Миколая (1885)- пам'ятка архітектури гірської Буковини. Розвинуті народні художні промисли - різьблення по дереву, інкрустація по металу, вишивання, килимарство.
Хотин. Місто виникло у X ст. на місці слов'янських поселень VIII-ІX ст. З укріплень ранньослов'янського часу збереглися Траянові вали, що тягнуться на східній околиці Хотина. У XIII ст. на стрімких схилах правого берега Дністра була збудована Хотинська фортеця - одна з найбільш вражаючих історико-архітектурних пам'яток Буковини, зразок оборонного будівництва країни. Перші писемні згадки про місто належать до XIV ст., у яких воно називається як «град на Дністрі Хотень». Розвиток Хотина був пов'язаний із його вигідним географічним положенням на важливому економічному і стратегічному шляху. Хотин відомий як центр килимарства. Вироби хотинських умільців можна побачити в музеях, вони одержали високу оцінку на міжнародних виставках. На захід від міста простягається мальовнича Хотинська височина - ділянка підвищеного Пруто-Дністровського межиріччя, на якій ростуть Рухотинський та Шилівський ліси, де проходить східна межа поширення букових лісів. Тут знаходиться г. Берда (515 м)- найвища відмітка рівнинної частини України.
Садиби областi