Найменша за площею область (24.6 тис. км2, 4.1% території країни) Південної України, утворена в 1937
р. В області 19 районів, 9 міст, 17 селищ і 894 села. Населення області 1211.9 тис. жителів (2.6 %
населення країни), з яких міське становить 815.4 тис. жителів (66.7% населення
області). Клімат помірно континентальний з м'якою малосніжною зимою (середня
температура січня -5°С) і спекотним посушливим літом (середня температура
липня +22°С). Кількість опадів, більша частина яких випадає влітку у вигляді
злив, становить 300-450 мм на рік. Поверхня області являє собою лесову рівнину,
полого нахилену на південь. Її більшу (південну) частину займає Причорноморська
низовина. На північ вона переходить у Подільську і Придніпровську височини
(абсолютні висоти до 240 м), сильно розчленовані річковими долинами, балками і
ярами. Тут ріки Південний Буг, Арбузинка, Мертвовід, Гнилий Єланець та ін.,
пробиваючи кристалічні породи Українського щита, створюють невимовної краси
пейзажі. Велика рівнина Північного Причорномор'я дуже часто різко обривається
до моря, утворюючи високий (до 20-40 м), ускладнений численними зсувами
мальовничий берег. Особливу привабливість півдню області надають лимани –
затоплені гирлові ділянки річкових долин. Зв'язані з морем Бузький і Березанський лимани, що нагадують морські затоки, та
ізольований Тилігульський лиман, водна гладь якого,
звиваючись витягнулася з півдня на північ майже на 80 км, вдихають життя в
сумовитий пейзаж сухого степу.
Перші відомі поселення на теренах
сучасної Миколаївської області з'явилися на берегах річок Південний Буг та
Інгул (у середній течії) наприкінці пізнього палеоліту (близько 20 тис. років
тому). В VII-II ст. до н.е. причорноморські степи населяли іраномовні
племена скіфів, що прийшли зі сходу. Тоді ж сюди почали мігрувати греки, що
заснували своє перше поселення на острові Березань. Згодом вони створили
безліч поселень, найвідомішим з яких на Миколаївщині стало місто-держава
Ольвія, заснована в VI ст. до н. е. Поряд з дністровською Тірою
Ольвія була найбільшим економічним, торговельним і культурним центром Північного
Причорномор'я. В І-III ст. край завоювали римляни, на зміну яким з північного
заходу прийшли готи (III ст.), а наприкінці IV ст. – гуни, що мігрували зі
сходу. В II-VI ст. у північних районах області жили ранньослов'янські племена
черняхівської культури, поселення яких під періодичними напливами кочовиків –
аварів, болгар, хазарів, мадярів в VІ-ІX ст. були істотно скорочені. У X ст.
на межиріччі Дніпра і Дністра господарювали печеніги, витиснуті в XIII ст. монгольськими
завойовниками. В ХIV-XV ст. ці землі недовго контролювало
Велике князівство Литовське, вибите звідси створеним у середині ХV ст. Кримським ханством. Із кінця ХV ст. впродовж трьох віків землі на
сотні кілометрів на північ від Чорного моря були малозаселеними, званими Диким
полем. Вони контролювалися Кримським ханством, підвладним Оттоманській імперії,
і були притулком різношерстому біглому люду, що в
історичній літературі прийнято називати запорозькими козаками (у широкому
розумінні цього визначення). У другій половині XVIII ст. зміцніла і
структурована Російська імперія, на чолі якої стояла Катерина II, починає
тривалу і кровопролитну колоніальну кампанію, що з перервами тривала понад
сторіччя. В результаті двох російсько-турецьких війн (1768-1774 і 1787-1791
рр.), у яких активну участь брало населення, що проживало в межах нинішньої
України, територія сучасної Миколаївщини була приєднана до Росії. На ній
корінними мешканцями, переселенцями з північних районів імперії і з-за
кордону були засновані міста і села, що тривалий час мали статус військових
поселень. Після ліквідації загрози з боку Туреччини і селянської реформи 1861
р. населення Новоросії (частиною якої була нинішня
область) упродовж майже півстоліття зростало втроє швидше, ніж у середньому по
Росії. В 1918-1920 рр. територія сучасної Миколаївщини зазнала іноземної
військової інтервенції і стала ареною кровопролитних боїв громадянської
війни, по закінченні якої увійшла до складу Української РСР.
На теренах Миколаївської області, що
активно заселялася та освоювалася трохи більше двох сторіч, збереглися нечисленні
православні і католицькі культові споруди ХVIII–ХХ
ст. Архітектура громадського призначення представлена адміністративними і
житловими будинками, спорудами навчальних закладів. Тут поширені військові і
цивільні (у т.ч. і персональні) монументи двох останніх сторіч. Із часів
заселення Північного Причорномор'я греками в VI ст. до н.е. збереглися залишки
одного з найбільших на півдні країни рабовласницького міста-держави – Ольвії,
що інтенсивно досліджуються. В області знаходиться один природний заповідник,
частина біосферного заповідника, три регіональних ландшафтних парки і
різноманітні цікаві природні об'єкти з більш низьким охоронним статусом і без
нього.
Першою вулицею, що поклала початок місту, була Адміралтейська. Назви інших вулиць пов'язані з іменами видатних флотоводців, які жили й працювали тут у різні часи: Ф. Ушакова, М. Лазарєва, Г. Бутакова, О. Грейга та інших. Сюди для нагляду за будівництвом кораблів приїжджали Ф. Беллінсгаузен, П. Нахімов, В. Корнілов. У 1821 -1827 рр. з метою забезпечення російського флоту астрономічними даними і навчання морських офіцерів у Миколаєві було споруджено обсерваторію.
До наших днів збереглися пам'ятки архітектури - фонтан (1792), адміралтейство, будинок флагманів, капітанів та головнокомандуючого Чорноморським флотом (1829). З містом тісно пов'язана діяльність видатних представників українського мистецтва і культури: М. Старицького, М. Кропивницького, М. Заньковецької, М. Садовського, М. Садовської. У художньому музеї можна побачити полотна художників ХІХ-ХХ ст. і твори сучасних майстрів. Серед них картини В. Верещагіна, І. Айвазовського, І. Рєпіна, І. Левітана, І. Шишкіна, Б. Кустодієва, С. Герасимова та інших.
Вознесенськ. На території сучасного Вознесенська у XV ст. стояла турецька фортеця Чичаклей. Під час походів на південь литовські князі зруйнували фортецю, а на її місці спорудили своє укріплення. На початку XVIII ст. це укріплення перейшло у володіння запорізьких козаків і отримало назву зимівник Соколи. Після російсько-турецької війни (1768-1774) на прикордонних землях було створене Бузьке козацьке військо. Бузькі козаки стали засновниками Вознесенська у 1795 р., який виріс на місці запорізького зимівника. З 1803 р. Вознесенськ став головною станицею Бузького козацького війська. Волелюбні козаки неодноразово піднімалися проти своїх гнобителів, але їх виступи щоразу жорстоко придушувалися. На початку 30-х рр. XIX ст. у зв'язку з приїздом царя у місті збудували замок та палац для нього, басейни, штучні водоспади, альтанки, заклали парк Мар'їн Гай. Парк і окремі споруди тих часів збереглися донині.
Єланецький Степ, природний заповідник. Заповідник заснований 1996 р. й займає площу 1675,7 га. Незважаючи на невеликі розміри, його територія характеризується значним різноманіттям біоти. Рослинний покрив представлений природними степами і їхніми різновидами. За складом рідкісних та ендемічних представників флори і фауни заповідник має велике наукове та природоохоронне значення.
Очаків. Історія міста губиться у глибині віків. Ймовірно, на місці сучасного Очакова ще у І-ІІІ ст. стояло місто сарматів Алектор. У 30-х рр. XV ст. литовські феодали заснували тут фортецю Дашів, яка незабаром була захоплена кримським ханом Менглі-Гіреєм. На її місці виникла турецька твердиня Кара-Кермен, яка з часом була перейменована на Очаків. Фортеця стала одним із центрів Османської імперії на Чорноморському узбережжі, плацдармом для розбійницьких нападів турецьких і татарських завойовників на українські землі. Під час російсько-турецької війни (1735-1739) війська під проводом Б. Мініха штурмом оволоділи Очаковом. Але згідно з мирним договором він залишився у складі Османської імперії. Під час російсько-турецької війни (1787-1791) суворовські війська знову оволоділи фортецею. Одним із корпусів, що штурмували її, командував М. Кутузов.
Турецька мечеть - пам'ятка архітектури 1804 р. - перетворена у військово-історичний музей. Експонати музею нагадують про незабутні події російсько-турецьких воєн. Найбільш цікавим експонатом музею є діорама «Штурм фортеці Очаків». Поруч із музеєм зведені пам'ятники О. Суворову, М. Кутузову, Ф. Ушакову, П. Багратіону, М. Барклаю-де-Толлі, М. Платову. З історією Очакова пов'язано ім'я лейтенанта П. Шмідта, який очолив повстання на крейсері «Очаків». Поруч з будинком, де проходив суд над керівником повстання, встановлено пам'ятник П. Шмідту.
Парутине. На околицях села знайдено залишки стародавнього античного міста Ольвії, що перестало існувати приблизно у V ст. Пам'ятки матеріальної культури, знайдені при розкопках, свідчать про досить високий рівень розвитку ремесел, торгівлі та культури в давній Ольвії. Її мешканці знали ливарну справу, обробку металів, гончарне виробництво. Рештки житлових будинків, храмів, торгових та інших приміщень свідчать про високий рівень ольвійської архітектури.
Садиби областi