Articles >>  Мастерклассы>>  гончарство

Глиняне диво. Дибинці.


Тетяна Тарасенко

На  Богуславщині, понад  Россю, стоїть стародавнє село Дибинці. Здавна було воно одним з найдавніших осередків гончарства на Україні, гончарною столицею, за висловами дослідників.  А в 1811-1822 р.р.  тут навіть  існувала фаянсова фабрика панів Браницьких.  У кінці  дев’ятнадцятого  на початку двадцятого століття вироби дибинецьких  гончарів користувалися  великою популярністю. Вони різко відрізнялися від виробів інших місцевостей своєю різноманітністю і досконалістю. В 1909 р. про дибинецьких майстрів «Русское слово» писало, що вони «одні з найкращих майстрів не тільки Київської губернії, а й у всій російській імперії». Кераміка народних  майстрів вже тоді була широко представлена в найбільших містах  Росії, США, Канади, Фінляндії  та Польщі.

У Дибинцях творили й розписували  різноманітний посуд: миски, глечики, макітри, тикви, молочники, свічники, димарі. Особливо гарні були миски. Ліпили і фігурний посуд у вигляді людей і тварин: баранці, леви, свинки. В давнину такі посудини  використовувалися як водолії для омивання рук у церкві та по хатах, пізніше в них тримали всілякі трунки та напої. Історики твердять, що в палацах  графа Браницького, водоліїв, зустрічалося дуже багато і вони були явно дибинецькі.

В багатьох  музеях України можна зустріти роботи гончарів і двадцятого століття. Це гарно розписаний традиційними візерунками посуд, скульптурні форми оздоблені полив’яним  декором, роботи прославленого  майстра з Дибинців  Михайла Тарасенка. Витвори ці вражають чистотою народного  світосприйняття, вишуканими формами, чудовими орнаментальними сюжетами. Цілком справедливо його твори називають глиняним дивом.

Як ви розумієте основний «інструмент»  гончара – його руки. Це завдяки доторкам пальців майстра звичайна глина перетворюється  на художній виріб. Можна сказати глиняні вироби зберігають тепло людських рук, і в цьому їхня головна особливість.

Всесвіт постійно намагається дотягнутися до нас і щось сказати, чогось навчити. Земля дарує нам свої дари, а ми відмовляємось від них. Наша Земля багата глиною. Вона є всюди…біла, рожева, блакитна, чорна, зелена. В давні часи людина ліпила з глини Богів для себе, прикраси та іграшки для дітей. Фарбували нею шкіру, робили посуд, обмазували хати, замазували тріщини в корі плодових дерев, рани собі і домашнім тваринам. За старих часів дочки гончарів вважалися найкрасивішими за інших дівчат. І не дивно, адже вони з дитинства вовтузилися з глиною! М’яли її руками і ногами, щоб допомогти батькові, а в результаті розвивали м’язи, зв’язки, укріплювали суглоби і чистили шкіру. Кожна людина у душі художник, творець, автор полотна під назвою  –  Моє життя.

Тож древня дибинецька земля чекає на Вас. Приїжджайте, зануртесь у глиняне диво - виготовлення  миски, чашки, іграшки-свищика,а можливо давнього водолія чи химери своєї душі.

 

Якщо ви хочете пройти даний майстер-клас у автора - відвідайте садибу Мальовниця