Найменша за площею (20.9 тис. км2,
3.5% території країни) і наймолодша область Центральної України, утворена в
1954 р. з південних районів Київської області і лівобережного Золотоніського — Полтавської. В області 20 районів, 16
міст, 15 селищ і 824 села. Населення області — 1328.0 тис. жителів (2.9% населення
країни), з яких міське становить 733.3 тис. жителів (54.6% населення області).
Клімат помірно континентальний, із м’якою зимою (середня температура січня -6оС)
з частими відлигами і теплим (середня температура липня +20оС),
трохи посушливим літом. Кількість опадів, більша частина яких припадає на
літній період, становить 450-520 мм на рік. Правобережна частина території
області розташована в межах Придніпровської височини (абсолютні висоти 80-260
м), що вирізняється в цьому районі величезною кількістю розгалужених і глибоко врізаних (до 160 м)
річкових долин, балок і ярів. Лівобережна частина розташована на
Придніпровській низовині, що становить слабо хвилясту терасовану рівнину з
абсолютними висотами 80-150м. Найбільша р.Дніпро
зберегла лише невелику 30-кілометрову ділянку природного річища між дамбою
Канівського водосховища та гирлом своєї правої притоки р.Вільшанка.
На інших ділянках долина Дніпра заповнена водами Кременчуцького (1959-1961
рр.) і Канівського (1972-1978 рр.) водосховищ, ширина яких становить 8-15 км.
Ландшафтною перлиною Черкащини є долини річок її правобережної частини — Росі,
Вільшанки, Тясмину, Гірського і Гнилого Тікичів.
Пробиваючи кристалічні породи Українського щита і глибоко врізаючись у лесові
породи, вони створюють мальовничі пейзажі.
Перші поселення на цій території з’явилися в пізньому палеоліті (30-13
тис. років тому). На Черкащині виявлено понад 100 городищ, поселень і
курганних могильників скіфських часів (VІ-ІІ ст. до н.е.), близько 30 пам’яток
зарубинецької культури (II ст. до н.е. — II ст. н.е.) і понад 500 —
черняхівської культури (ІІ-ІV ст. н.е.). У часи Київської Русі в ХІ-ХІII ст. тут розташовувалися її найпівденніші
міста-фортеці, що були форпостом у боротьбі з войовничими кочовими племенами
Причорномор’я. Багато з них назавжди зникли з обличчя землі під час
спустошливої навали на Придніпров’я в 1239-1240 рр. орд хана Батия. У другій
половині XIV ст. ці землі захопила Литва, і північна частина Черкащини стала
південною окраїною підлеглого Литві Київського князівства, а з 1471 р. —
воєводства. Поступове ослаблення Литви і згодом об’днання з Польщею у Річ Посполиту
(що сталося в 1569 р.) призвело до значного посилення впливу польської шляхти і
католицької церкви у цих місцях. Поступово починають заселятися та освоюватися
землі на півдні сучасної Черкаської області. Наприкінці XVI ст. ряд міст
(Корсунь, Чигирин і Канів) одержують Магдебурзьке право. Майже три століття (XVI-XVIII
ст.) минули тут під знаком перманентних сутичок польських, російських,
кримськотатарських і українських збройних формувань. Криваві війни і битви,
укладання між ворогуючими сторонами мирних угод, що не витримували випробування
часом, періодичне об’єднання зі своїми вчорашніми ворогами для спільної
боротьби з колишніми союзниками, ситуаційне зрадництво один одного і наступне
примирення — лейтмотив подій, що відбувалися на цих теренах. У низці актів
непокори місцевого українського населення особливе місце займають дві
історичні події, колискою яких була Черкащина. Це війна козацького і
татарського війська під проводом гетьмана Б. Хмельницького проти Речі
Посполитої, ще в XIX ст. названа істориками Визвольною війною українського
народу 1648-1654 рр. Вона закінчилася т.зв. Переяславською радою із змушеним
приєднанням українських земель до Московської держави. А також гайдамацьке
повстання 1768 р. на Правобережній Україні, підтримане зневіреним селянством і
назване “Коліївщиною”, придушене спільними зусиллями військ Речі Посполитої і
царської Росії. Після входження правобережних українських земель до складу
Російської імперії в 1793 р. і адміністративно-територіальної реформи 1796 р.
Черкащина стає південною частиною Київської губернії. Лівобережна частина нинішньої
області до 1802 р. перебувала в складі Малоросійської губернії, а пізніше, до
1919 р. — Полтавської.
Незважаючи на значні руйнування
часів Великої Вітчизняної війни, на території Черкаської області збереглися
різностильові православні, католицькі, іудейські культові споруди XII-XX ст.
Від оборонних будівель у найкращому разі залишилися фрагменти земляних валів і
ровів, а цивільну архітектуру представлено палацами, адміністративними
будинками, парковими спорудами і пам’ятниками ХVIII-ХХ ст.
Золотоноша. Територія сучасного міста була заселена віддавна, про що свідчать залишки городища часів Київської Русі. Виникнення Золотоноші належить до 1576 р. На початку XVII ст. тут був заснований Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир. У 1771 р. за проектом архітектора І. Григоровича-Барського споруджено Преображенський собор Красногірського монастиря - пам'ятка українського бароко. У місті навчалися письменники С. Скляренко та М. Терещенко, працював І. Ле. Цікаво також відвідати краєзнавчий музей і ознайомитися з експозицією, що присвячена творчості Т. Шевченка.
Кам'янка. Уперше місто згадується у документах часів Визвольної війни 1648-1657 рр. Кам'янка стала власністю Б. Хмельницького, у 1730 р. перейшла у володіння магнатів Любомирських, а в 1787 р. - Г. Потьомкіна. На початку XIX ст. тут на таємних зустрічах збиралися декабристи: П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, С. Волконський та інші. Визначною пам'яткою садово-паркового мистецтва є парк Декабристів (у минулому - романтичний парк Давидових). Цікаво також побувати у парку-сквері «Зелений млин», лісі Тростянка і Пляківському< лісі.
Канів. Перші літописні згадки про Канів належать до 1078 р. У XII ст. київський князь Всеволод заклав тут церкву Святого Георгія, пізніше перейменовану на Успенський собор. Уже тоді Канів був відомим містом і відігравав важливу роль у житті Київської держави.
У травні 1861 р. тисячі мешканців України проводили в останню путь великого сина українського народу Тараса Шевченка. Поета поховано на Чернечій, нині - Тарасовій горі. У жовтні 1941 р. неподалік від Канева загинув відомий письменник А. Гайдар. Його могила знаходиться в міському парку, поруч з Успенським собором.
Канівський природний заповідник. Створений у 1968 р. з метою охорони та вивчення типових середньодніпровських ландшафтів у лісостеповій зоні. Загальна площа - 1035 га. Територія заповідника цікава в геологічному, ботанічному і археологічному відношенні. Заповідник розташований у районі відомих далеко за межами України Канівських дислокацій, що являють собою смугу сильнорозчленованого, піднятого над навколишньою місцевістю низькогір'я. Переважаючі рослинні угруповання - грабові діброви. На схилах південної експозиції розташовані степові ділянки. У заповіднику росте понад 500 видів вищих рослин, із яких - 33 рідкісні та зникаючі. Тут живе 47 видів ссавців, 242 -птахів, 41 - риб. На території заповідника знаходяться археологічні пам'ятки - Княжа гора, Велике й Мале скіфське городища, Мар'їна гора. Оскільки Канів є важливим туристським центром, заповідник частково виконує роль національного парку. Розроблено декілька маршрутів для організованих екскурсій. Популярністю користується музей природи, розташований на території садиби заповідника.
Корсунь-Шевченківський. Заснування міста належить до 1032 р. Тоді, за часів правління Ярослава Мудрого, Корсунь був потужною твердинею на шляху кочівників-завойовників. У 1648 р. тут відбулася битва, що мала вирішальне значення для розмаху Визвольної війни українського народу: війська Б. Хмельницького завдали нищівної поразки польсько-шляхетським силам гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського. У 1944 р. в Корсунь-Шевченківській битві, що отримала назву «Новий Сталінград», німецько-фашистські загарбники втратили 55 тис. солдат і офіцерів, 18 200 були взяті у полон. Ця битва поклала початок визволення від фашистського ярма всієї Правобережної України.
З історією міста тісно пов'язане ім'я великого сина українського народу Т. Шевченка. У мальовничому міському парку, який є пам'яткою садово-паркового мистецтва, росте старий каштан, під яким любив відпочивати Великий Кобзар.
Сміла. Як поселення місто виникло на початку XVI ст., коли на його місці був заснований Яцьків хутір. Незабаром його зруйнували татари. Наприкінці того самого століття нереєстрові козаки збудували тут слободу, назвавши її Тясьмине - за назвою річки, на якій вона була заснована. У 1633 р. слобода перейшла до володіння польського магната С. Конецпольського. Через деякий час Тясьмине знов захопили татари. Існує легенда, що якась невідома дівчина провела козаків крізь важкопрохідні болота у тил ворога. Козаки перебили татар, але дівчину не вберегли. Її поховано над річкою Тясмин. Оскільки ім'я дівчини було невідоме, її назвали Смілою. Пізніше місто перейменували на Смілу. Нині при в'їзді до нього стоїть стела, на якій зображені хоробра дівчина та козаки.
Умань. Перші писемні згадки про місто належать до 1616 р. Його назва, очевидно, походить від назви річки Уманки, що протікає крізь місто. Збереглися пам'ятки архітектури - торгові ряди (1780) та Успенський костьол (1826). Поруч з містом на площі 150 га розкинувся знаменитий Софіївський парк. Це одна з найвидатніших пам'яток садово-паркового мистецтва, створена у пейзажному стилі наприкінці XVIII ст. Парк подарував своїй дружині, грекині Софії, польський граф Потоцький і назвав його на честь коханої Софіївкою. Цей чудовий уманський парк є справжньою перлиною європейського садово-паркового мистецтва.
Садиби областi