Запорізька область

 

Запорізька область. Туристична карта Наймолодша область (27.2 тис. км2, 4.5% території країни) Східної України, утворена в 1939 р. В області 20 районів, 14 міст, 23 селища і 914 сіл. Населення області 1846.9 тис. жителів (4.0% населення країни), з яких міське становить 1411.2 тис. жителів (75.8% населення області). Клімат помірно континентальний з малосніжною порівняно холодною зимою (середня температура січня -5°С) і спекотним, посушливим літом (середня температура липня +23°С). Кількість опадів, більша частина яких припадає на весняно-літній період року, становить 350-470 мм на рік. Поверхня області являє собою слаборозчленовану лесову рівнину із загальним нахилом до долини Дніпра та Азовського моря. Найбільш підвищена південно-східна частина області (абсолютні відмітки до 324 м) розташована у межах Приазовської височини, що у південному напрямку поступово переходить у Причорноморську низовину. Долина Дніпра у межах області повністю зайнята Каховським і Дніпровським водосховищами. Невеликі річки Приазов'я, долини яких вгризаються в кристалічні породи Українського щита (Юшанли, Обитічна, Берда та ін.), часом формують невимовної краси пейзажі, які не зустрінеш в інших регіонах України.
Заселення теренів сучасної Запорізької області почалося в ранньому палеоліті, про що свідчать одиничні стоянки того часу, виявлені археологами. В VII ст. до н.е. Північним Причорномор'ям володіли скіфи, столицею яких, за припущенням, було велике Кам'янське городище на берегах Дніпра. В IV ст. ці землі захопили гуни, в VI ст. – авари, а в VIII – хазари. Після краху Хазарського каганату в Причорномор'ї хазяйнували печеніги, а з середини XI ст. – половці. На початку XVI ст. тут починає формуватися козацтво, кістяк якого на першому етапі склали втікачі з Речі Посполитої, Московської держави та інших територій. За порогами (тобто нижче за течією) Дніпра вони будували укріплені "січі", що дали назву Запорозькій Січі – знаковому місцю в історії України. Реальне масштабне освоєння цієї ділянки Дикого поля почалося в другій половині XVIII ст. після серії успішних війн Російської імперії з Туреччиною, в результаті яких був отриманий вихід до Чорного та Азовського морів. Спочатку це були землі, що використовувалися винятково для сільськогосподарських потреб, величезний внесок в освоєння яких зробили німецькі колоністи, які принесли Росії прогресивні для того часу технології землеробства і тваринництва. В другій половині XIX ст., з розвитком капіталістичних відносин у країні, в деяких містах Запоріжжя починає розвиватися промисловість, що за роки радянської влади перетворило їх на індустріальні центри півдня України.
На теренах Запорізької області, освоєної і заселеної порівняно недавно, збереглися лічені православні культові споруди ХVIII-ХІХ ст. Вкрай рідкі садибні будівлі кінця XVIII ст. доповнюються більш поширеними архітектурними пам'ятками найактивнішого періоду освоєння регіону – ХIX-XX ст. Це адміністративні і громадські будинки, особняки і садибні споруди, численні історичні пам'ятники часів СРСР. В області немає природних заповідників (не враховуючи незначного фрагменту однієї з філій Українського степового заповідника), але чимало різноманітних і не менш привабливих природних об'єктів з більш низьким охоронним статусом.

Запоріжжя. Територія сучасного міста була заселена ще за скіфських та сарматських часів. Про це свідчать численні археологічні знахідки. Найвідомішою серед них є Вознесенський скарб (VIII). Протягом XV—XVIII ст. повновладними господарями на цих землях були запорізькі козаки - грізна сила, що протистояла татарським і турецьким завойовникам та могутня опора українського народу у боротьбі проти феодального гноблення. Одним із перших притулків кріпаків-утікачів і осередків формування запорізького козацтва був острів Хортиця - своєрідна природна фортеця. Унікальною є природа острова. Тут зростає майже 1000 видів рослин, 560 із яких - представники дикорослої флори. Невід'ємною частиною острова є скелі та балки. З цими пам'ятками природи пов'язано чимало легенд. Так, згідно з однією з них, біля похмурої і неприступної скелі Чорної у 972 р. в нерівному бою з печенігами загинув князь Святослав. У Чорній скелі знаходиться важкодоступна Зміїна печера, де, за переказами, козаки зберігали військову скарбницю. Трохи далі за скелею лежить урочище Сагайдачного, де колись росли могутні дуби. З них козаки видовбували свої славнозвісні човни - чайки. На одній зі скель знаходиться дивне творіння природи - «Запорізька миска» - заглиблення, діаметр якого півтора метра і глибина - близько метра. За легендою, в цій «мисці», ніби у казані, козаки варили галушки.
На Хортиці нині споруджено історико-меморіальний комплекс - своєрідний унікальний пам'ятник запорізькому козацтву. Комплекс відкриває парк, де встановлено пам'ятники відомим військовим діячам Запорізької Січі - отаманові І. Сірку, гетьманам П. Сагайдачному та Б. Хмельницькому, ватажкам селянських повстань - С. Наливайкові, Т. Трясилу, М. Залізнякові, а також героям повісті М. Гоголя - Тарасові Бульбі та його синам.
Значною подією в історії міста було відкриття у 1932 р. Дніпрогесу - унікальної гідроспоруди, будівництво якої очолив енергетик, академік О. Вінтер. Його ім'ям названо бульвар у місті та встановлено пам'ятник ученому.
Балки. Неподалік від села знаходиться пам'ятник сивої старовини - відомий курган Гайманова Могила. Під час розкопок тут було виявлено поховання скіфського царя (IV ст. до н. е.). Серед знахідок кургану - набір посуду - шедевр античного мистецтва.
Бердянськ. Місто під назвою Берди було засноване на початку XIX ст. як морський торговий порт. У 70-х рр. XIX ст. за ініціативою бердянського міського голови контр-адмірала П. Шмідта в місті було закладено парк. Поруч із парком стоїть двоповерховий будинок, де пройшли дитячі роки легендарного керівника повстання 1905 р. на крейсері «Очаків» лейтенанта П. Шмідта (сина контр-адмірала П. Шмідта). Неподалік розташована колишня гімназія, де він навчався. Сьогодні Бердянськ найбільше відомий як курорт.
Мелітополь. Територія міста була заселена ще за скіфських часів, про що свідчать численні курганні могильники. У 1769 р. під час російсько-турецької війни (1768-1774) російське командування спорудило тут укріплення, де вартували запорізькі козаки. На початку 1779 р. на цій території побував О. Суворов. Відтоді вартова слобода стала називатися Новоолександрівською. Згодом на місці слободи виникло місто Мелітополь.
Нині міський парк культури та відпочинку, що був закладений у 1927 р., є пам'яткою садово-паркового мистецтва. До околиць міста прилягає Старобердянський ліс - одна з найдавніших пам'яток степового лісорозведення. Туристів і відпочиваючих приваблює також курортна зона Молочного Лиману.

 

Садиби областi