Єдина лівобережна область (28.8 тис.
км2, 4.8% території країни) Центральної України, утворена в 1937 р. На
Полтавщині 25 районів, 15 міст, 21 селище та 1825 сіл. Населення області 1540.5 тис. жителів. (3.3% населення
країни), з яких міське становить 926.2 тис. жителів. (59.5% населення області). Клімат
помірно континентальний, із помірно холодною зимою (середня температура січня
-6°С, -7°С)
і теплим літом (середня температура липня +20°С, +21°С). Кількість опадів, переважна
частина яких припадає на теплий період, становить 450-560 мм на рік. Територія
області розташована у межах Придніпровської низовини і являє собою пологохвилясту рівнину, що широкими терасами поступово
знижується у напрямку Дніпра. Найбільш підвищена північно-східна її частина,
розташована на Полтавській рівнині. Тут середні абсолютні висоти становлять
170-200 м, знижуючись у районі Дніпра до 60-100 м. Заплава і низькі тераси
головної української ріки вкриті водами Кременчуцького (1959-1960 рр.) і
Дніпродзержинського (1963-1964 рр.) водосховищ. Широкі тераси Дніпра, що
займають на Полтавщині десятки кілометрів, прорізають добре вироблені долини
її лівих приток – рік Сула, Псел і Ворскла. Їхні долини часто вкриті лісами,
які разом з крутими берегами і плавними меандрами сучасного річища та безліччю
стариць створюють навдивовижу мальовничі і захоплюючі ландшафти. Дуже часто
саме пейзажну красу Полтавщини вважають за еталон виняткової природної
привабливості рівнинної частини України.
Найдавніші поселення на теренах
сучасної Полтавської області з'явилися у пізньому палеоліті (20 тис. років
тому). Майже 200 археологічних пам'яток підтверджують, що люди тут жили
впродовж неоліту, епох бронзи та заліза, скіфо-сарматських часів і на початку
нашої ери (черняхівська культура). У часи Київської Русі Полтавщина була
далекою периферією Переяславського князівства і тільки в її західній частині у
X-XIII ст. існувала Посульська оборонна лінія з
містом-фортецею Воїнь у гирлі Сули, створеним для
охорони кордонів і торговельних шляхів. На кінець XII ст. у межах сучасної
області існувало кілька міст, яким першим довелося на собі випробувати
військову міць монгольських орд хана Батия в 1238-1241 рр. Переяславська земля
більш ніж на сторіччя стає васалом Золотої Орди, а з середини XIV ст.
приєднується до Великого князівства Литовського. Після об'єднання Польщі і
Литви в 1569 р. у Річ Посполиту Полтавщина була її далекою і найменш заселеною
східною окраїною. Ці землі фактично залишалися на узбіччі антипольських
повстань кінця XVI – першої половини XVII ст., основні події яких відбувалися
на теренах правобережного Придніпров'я. Під час Визвольної війни українського
народу в 1648-1657 рр. Лівобережжя було тилом повстанських військ, куди бойові
дії не переносилися. Після приєднання лівобережних українських земель до
Московської держави (1654 р.) російсько-польська війна за них тривала ще майже
13 років. Після Андрусівського перемир'я (1667 р.), згодом підтвердженого
"Вічним миром" (1686 р.), Лівобережна Україна три сторіччя входила
до складу Російської імперії. Впродовж ХVIII-ХIХ ст. відбувалося структурування її
земель, завойованих і тих, що завойовувалися у межах сучасної України. Під час
Північної війни під Полтавою (1709 р.) відбулася одна із доленосних баталій
кампанії, після якої бойові дії регулярних частин обходили територію області
стороною. Локальні бунти і акти непокори, що тут відбувалися, доволі швидко та
ефективно придушувалися імперськими намісниками. Після ліквідації української
автономії – Гетьманщини – на початку
1780-х років упродовж двох десятиліть у межах Полтавщини відбулася ціла низка
територіально-адміністративних перетворень, що закінчилися в 1802 р.
створенням Полтавської губернії, яка існувала в цих кордонах до початку 1920-х
років. У радянський період відбулося розукрупнення губерній і поділ України на
області. Окраїнні ділянки Полтавщини перерозподілені між сусідніми Київською,
Чернігівською і Харківською областями, а також приєднані до створених Сумської
і Черкаської.
З літописних часів на території
області збереглися лише фрагменти земляних фортифікаційних споруд. Традиційно
найбільш давніми архітектурними пам'ятками є культові (православні) будівлі
XVIII ст. Наступні сторіччя представлені широким спектром різноманітних
споруд адміністративного, садибного і релігійного призначення, парками та
різноманітними пам'ятниками, встановленими в ХIХ-XX ст.
Полтава. Уперше місто згадується в Іпатіївському літопису від 1174 р. у зв'язку з походом на половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Через 65 років Полтаву було повністю зруйновано монголо-татарами. Відродження міста почалося у XV столітті. Пізніше Полтава перебувала під владою польських і литовських феодалів. У місті споруджено більше двадцяти монументів, присвячених Полтавській битві, відкрито музей її історії.
З Полтавою пов'язані долі багатьох видатних діячів культури: І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Гоголя, Панаса Мирного, В. Короленка. Архітектура міста багато в чому збереглася у первісному вигляді. Нове будівництво гармонійно вписується у його історичну частину. Архітектурними пам'ятками є Спаська церква, Хрестовоздвиженський монастир (XVII -XVIII). До монастирського комплексу відноситься соборний храм - перша кам'яна споруда (1650) та 45-метрова дзвіниця (1786).
Диканька. Містечко згадується у літописах XVII ст. Тривалий час воно належало Кочубеям. До наших днів збереглися Миколаївська церква (1794) й усипальниця Кочубеїв. Пам'яткою архітектури є Троїцька церква (1780), яку М. Гоголь описав у своїх творах. Диканька славиться своїми мальовничими місцями, серед яких - Бузковий гай, Михайлівські озера, заплава річки Ворскли. Пам'ятниками природи є відомі диканські дуби, яким по 500-600 років.
Миргород. Місто відоме як бальнеологічний курорт. Високо цінується Миргородська мінеральна вода. Миргород - батьківщина Панаса Мирного (1849-1920). У Великих Сорочинцях, поблизу Миргорода, народився М. Гоголь (1809-1852). У Миргороді народився і творив видатний живописець В. Боровиковський (1757-1825). Тут жив видатний грузинський поет Д. Гурамішвілі (1705-1792).
Опішня. Тут розташований музей-заповідник українського гончарства, де представлено зразки глиняного посуду різної форми, зі смаком оздобленого українським народним орнаментом.
Садиби областi