про сільський туризм >> Зеленый туризм и экология>>
Земляки
Поки крутиться колесо «Старого млина»
Воно без зупинку «потіє» з часів графині Браницької: важкі каплі поту, непомітні для перехожих, струмками стікали по натруджених деревяних лопатях понад століття. Запах свіжого борошна розносив селом вітер, який часто «просився» у помічники воді: разом їхня сила допомагала пришвидшувати процес.
«Запряжена» вода
У Синяві, яке швидка Рось віками ділить на два береги, вода сто років тому протікала набагато вище теперішнього рівня, але щоб відвести її вбік, копали рівчак-канаву. У такому своєрідному рукаві вона мала неабияку силу і текла у котлован, з якого потім дерев’яним жолобом подавалась на млинарське колесо. Воно було великим – 2,5 – 3 метри в діаметрі, і на лопатях мало дощаті ящики-кармани, в які набиралася вода і під тяжкістю створювала обертальний момент, який через дерев’яний вал передавався уже у саме приміщення, де знаходилися мукомельні камені. Нижній камінь був нерухомий, а верхній обертався навколо своєї осі. Цю роботу виконувала «запряжена» до колеса вода.
Навесні, коли вода вихлюпувалася з берегів, пригадують місцеві події 60 – их років минулого століття, на кілька тижнів дістатися до Рокитного – райцентру , можна було лише на лодці. 8 – кілометрову центральну вулицю Першотравневу розрізала упоперек гомінка вода мінімум на декаду: переливний міст чекав, коли спаде висока вода. Не рятували і тимчасові деревяні, які «ковтала» стихія і несла кілометри вниз за течією. Вулиці Леніна тут не було і в помині навіть у радянські часи: як «пронесло» 5 – тисячне село від такої назви, ніхто пояснити не може. От і добре, вважають,тепер не треба морочити голову зі змінами у паспортах. Щоправда, за багато років обміліла не лише річка, а й Синява: уже півтори тисячі односельців розірвали свої долі з селом: хтось відійшов за межу вічності, молодь про місто мріє.
«Усе перемелеться...»
Вода пливе - роки йдуть… Млин був не єдиним діючим підприємством у селі. Діяв цегляний завод, до війни виробляли на цукровому заводі солодкий пісок( у роки війни його підірвали і тривалий час про цей промисел нагадували труби – сироти, що від жалю згорбилися до землі). Була тут своя стаціонарна лікарня, швейний цех. До 70 –их років тут рясно родив виноград, який залюбки виписували у колгоспі – середняку мешканцям, полосаті кавуни підводами везли з поля додому. Школярі збирали жолуді для господарства.
Згадується відоме «усе тече, усе змінюється». Старий млин - «водяний трудяга» не переставав трудитися, видаючи на гора пуди борошна.
У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. І тоді вони капітулювати перед натиском цивілізації. Проте перше світло у Синяві подав у колгосп за 300 метрів саме цей млин і для щасливчиків у 6- 8 хат, що були по – сусідству із фермою. Із 6 до 8 ранку подавали світло для доїння корів, і дві години ввечері світилися лампочки .У ці хати набивалося чимало селян, аби у перші дні на власні очі побачити блага цивілізації. Кого не впускали, заглядали у низькі шибки на вулиці. Призвичаїлись місцеві мешканці і до того, що у середу привозили у продмаг морожену рибу: уже й оголошення не треба було, бо всі знали, що автолавка доставляла морські делікатеси саме у цей день.
Про це говоримо на березі річки, яка й сьогодні виплескує зимову крижану воду на колесо: воно трохи рипить і здається, що це і воно пригадує ті епізоди, що попливли з роками за горизонт.
Понад 40 років тому млин зажурився і почав нудьгувати без роботи: відпала потреба у такий спосіб молоти зерно, а тому його перевели на другорядні «хліба» : почали виробляти комбікорм. Хоч і ображався на це трудяга, та іншого виходу не було. Хто знає, як сьогодні склалася б його доля, аби згодом не почали вимовляти геркулес для однієї із столичних фірм. Так і перебивався він із хліба на воду і з роками все більше тужив за напруженим графіком робіт. Сюди и щодня топтали дорогу знані фахівці своєї справи , серед яких й механік Олексій Горовенко- батько Михайла Горовенка, який кілька років тому вирішив урятувати будівлю від занепаду.
Вдихнути життя
Що таке хапатися з останніх сил за життя знає багато вікових будівель: полоскані холодними осінніми дощами, із вибитими очами – вінками, вони благають долю послати людей, які врятують їх від занепаду. Так і старий млин жив надією і молив бога про порятунок. Паралельно й у сина того механіка, яке життя проходив сюди на роботу, теж пекло серце і боліла душа, коли він проїздив повз будівлю, яка пам’ятає його батька. І тоді Михайло Горовенко вирішив вдихнути нове життя у стару будівлю і створити комплекс відпочинку «Старий млин».
Старе приміщення наразі не змінилося: у кількох номерах особливо пахне старовиною, бо біля вікон проглядається червона цегла із білоцерківського заводу Браницької. Не так давно на березі Росі у двометрових заростях очерету, під час розчистки берега під пляж, було знайдено дві унікальні речі: глиняний глечик та скляну пляшку , у яку розливали пиво з пивоварні тієї ж графині. Саме ці дві знахідки й стануть зачинателями своєрідного музею у готелі. Сучасні номери готелю, ресторан, літні майданчики, поле для тенісу, бані і сауни – це далеко не повний перелік послуг, що запропонують за помірні ціни тим, хто їхатиме Шевченківськими шляхами – дорогами…
Божа Гора: сива легенда оживає
Нудьгувати у селі не доведеться: тут найвибагливішим – страусова ферма і історична памятка, огорнута легендами.
Бож був вождем племінного союзу антів - східнослов’янських племен, які проживали на цих територіях в IV-VII століттях. За «Історією готів» Йордана, король остготів Вінітар «послав військо в межі антів і, коли вступив туди, у першій битві був переможений, але надалі діяв рішучіше й розіп'яв короля їхнього Божа з синами його і 70 старійшинами для залякування». За переказами, Божа було страчено саме біля села Синява - на Божій горі. З тих часів Божа Гора ототожнюється з непереборним прагненням народу до волі, свободи.
Під горою встановлено пам'ятний знак з метою вшанування антів та їхнього вождя Божа. На таблиці - напис: «Народу антів - предкам українців від жителів Рокитянщини. 1993». Мешканці Синяв переконані , що війна антів з готами сталася саме у їх краях. На їх думку саме тут, на Божій Горі «згідно народних переказів» прийняв мученицьку смерть правитель антів. І насправді, коли поміняємо місцями ці два слова у наведеній вище назві, отримаємо цілком відповідне історичній події словосполучення: «Гора Божа». Одначе археологи поки що мовчать, оскільки розкопок в околицях села не проводили, а тому всі ці «народні перекази» науковці так і називають досі легендою.
З історії
Найбільше водяних млинів в Україні було і збереглося донині на річках Південний Буг та Рось (та на їх притоках) - повноводних річках, які протікають в межах Українського кристалічного щита - це бурхливі водні потоки із значними перепадами висот, відповідно місцевість тут була зручна для будівництва млинів, а води завжди вистачало. Синявський млин вважається одним із найстаріших на Київщині - його найдавнішу частину збудували ще у 1810 році, а на стінах у півтора метри можна побачити й «молодші» дати – 1901.
Тим часом
Миколаївська церква,що межує зі «Старим млином» є однією з найстаріших дерев'яних церков Київської області. Її збудували 1730 року. Це пам'ятка архітектури національного значення. Неподалік від млина розташований ще один туристичний об’єкт Синяви – п’ятизрубна дерев’яна церква з п’ятьма банями та дзвіницею. Цей храм звели у 1730 році на честь Святого Миколая. У 1878 році до нього прибудували дзвіницю та притвор. Зруби церкви стоять на великих дубових брусах і в плані утворюють хрест. Нахилені до центру стіни зрубів підкреслюють неймовірну пластичність будівлі. Вона була поставлена на місці значно старішого храму, спаленого татарами.
Фото Сергія Владикіна
