Вінницька область

 

Вінницька область. Туристична карта

Найбільша область (26.5 тис. км2, 4.4% території країни) Центральної України, утворена в 1932 р. В області 27 районів, 18 міст, 29 селищ і 1466 сіл. Населення області 1686.5 тис. жителів (3.6 % населення країни), з яких міське становить 813 .0 тис. жителів (47.8% населення області). Клімат помірно континентальний, з м'якою зимою (середня температура січня -5 °С) і теплим вологим літом (серед­ня температура липня +19°С). Кількість опадів, три чверті яких припадає на літній період, становить 480-590 мм на рік. Територія області розташована у межах Подільської і Придніпровської височин, що становлять собою хвилясту лесову рівнину (абсолютні висоти 200-362 м), нахилену в південно-східному напрямку. Рівнина поцятко­вана численними глибоко врізаними (до 60-130 м) долинами великих рік Дністра, Південного Бугу та їхніми чис­ленними притоками, що створюють часом фантастично мальовничі ланд­шафти.
Поселення первісних мисливців з'явилося в долині Дністра в ранньому палеоліті (100-30 тис. років тому), а в пізньому палеоліті (30-13 тис. років тому) їх було вже декілька. У неоліті почалося заселення іншого великого річкового басейну на теренах області Південнобузького. Археологічні пам'ятки стоянок, поселень і могильників пізніших часів на Вінниччині обчислюються вже сотнями. У часи Київської Русі по цих землях проходив доволі умовний кордон між володіннями слов'янських племен і печенігів з половцями. В XI ст. Середнє Побужжя входило до складу Київського, а Наддністрянщина - Галицького князівств, а потім майже вся територія нинішньої області контролювалася Галицько-Волинським князівством. Після його захоплення в 1240 р. Золотою Ордою був створений Подільський улус, що платив данину монголам, які кочували в Дикому полі. Так тривало понад сторіччя, доки в 1362 р. литовський князь Ольгерд не вигнав ординців з Поділля. Замки-фортеці, зведені для захисту від них уздовж кордонів Дикого поля, послужили основою для створення міст краю. Після Кревської унії 1385 р., що об'єднала Польщу з Литвою, на території сучасної Вінниччини з'яви­лися поляки, які остаточно впоралися з литовським впливом на Поділля тільки в 1569 р. зі створенням Речі Посполи­тої. Після того як Золота Орда була формально видворина з цих земель, раптові грабіжницькі набіги ординців, а потім Османської імперії та її васалів відбувалися регулярно впродовж насту­пних чотирьох сторіч майже до кінця XVIII ст. Жорстока експлуатація корін­ного населення польськими поміщика­ми і місіонерами католицької церкви, що значно посилилася після Люблінсь­кої унії 1596 р., провокувала часті народ­ні заворушення. ХVII-ХVIII ст. у цих краях пройшли під знаком протистояння Речі Посполитої і козацтва. Шляхетська Польща настільки ослабла від сутичок з козаками, татарами і турками, що була змушена поступитися Брацлавським воєводством на користь Б. Хмельницького (під час Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.), а згодом – Османської імперії (1672-1699 рр.). У ХVIII ст. край інтенсивно розвивається, а економіка великих польських землевласників досягає свого розквіту в 1760-1790-ті рр. Після другого поділу Польщі в 1793 р. територія сучасної області відходить до Російської імперії, і Вінниччина, що увійшла до складу Подільської губернії (проіснувала до 1920-х років), більш як на сторіччя виводиться із зони воєнних дій. Поступово російська корона починає вичавлювати звідси великих землевласників і католицьку церкву. Польські повстання 1830-1832 і 1863 рр. стали приводом для закриття католицьких монастирів і перетворення їх на монастирі православні або на парафіяльні костели. За участь у повстаннях конфіскуються резиденції польських землевласників, часто їх змушують продавати свої землеволодіння, переважно російським поміщикам. З військових конфліктів XX ст. території сучасної області безпосередньо торкнулися лише громадянська (1918-1920рр) і Велика Вітчизняна (1941-1945 рр.) війни. Хоча великі воєнні операції тут не проводилися, під час Великої Вітчизняної війни на Вінниччині фашисти побудували найбільший і особливо секретний (на всій окупованій радянській території) військовий об'єкт – ставку А. Гітлера «Вервольф».
Незважаючи на бурхливу і часто руйнівну історію, на території Вінницької області збереглися давньослов'янські печерні храми, різностильові (у тому числі оборонні) православні, католицькі, іудейські культові споруди XVI-XX ст. Від фортечних будівель, яких тут було чимало до наших днів дійшли їхні перебудовані фрагменти (вежі, мури) та залишки земляних валів і ровів. Громадські споруди представлені різноманітними і численними палацами та садибними будівлями, адміністративними будинками, парковими спорудами і пам'ятками ХVIII-XX ст.

Вінниця. Відома з 1362 р., коли на високому лівому березі Південного Бугу було збудовано замок-фортецю, який поклав початок місту. У 1569 р. Вінниця відійшла до польської держави - Речі Посполитої.
За часів польського правління в місті було збудовано комплекс споруд Домініканського і Єзуїтського монастирів (1610-1617) та Єзуїтський колегіум. Славною сторінкою в історії міста стала Визвольна війна українського народу 1648-1657 рр. На стрімкому правому березі Південного Бугу стоїть кам'яний обеліск на честь Івана Богуна, який 1651 року зі своїм полком під Вінницею завдав непоправної поразки польським військам.
З містом пов'язане ім'я видатного українського письменника М. Коцюбинського, який тут народився і жив до 1897 р. На південній околиці міста знаходиться садиба, де з 1861 р. жив і працював видатний вчений- хірург М. Пирогов. Тепер у ній створено музей ученого, поряд - склеп із його забальзамованим тілом.
Бар. Це старовинне місто, де чимало пам'яток архітектури. Серед них виділяються: руїни замку королеви Бони (1539); колишній монастир кармелітів XVII ст, що пізніше став православним Покровським монастирем; Успенська церква (1757); Домініканський костьол Св. Миколая (1811).
Бершадь. Історія міста пов'язана з іменем героя Визвольної війни 1648-1657 рр. Максима Кривоноса. Ще з давніх-давен тут стояв форпост, що захищав Поділля від нападів татарських і турецьких завойовників. Про це нагадують оборонні вали, які подекуди збереглися навколо міста. Увагу туриста привернуть пам'ятки архітектури XVIII ст. - костьол і синагога, а також найстаріший в Україні цукровий завод (1827).
Буша. У 1654 р. в селі розігралася історична драма, змальована М. Старицьким у творі «Оборона Буші». У старовинній фортеці відбувся запеклий бій між козаками та польським військом. Всі захисники фортеці разом із мирним населенням загинули. За три кілометри від села є пам'ятка природи - Гайдамацький яр - останнє місце притулку гайдамаків.
Могилів-Подільський. Місто було засноване у 1595 р., пізніше тут був закладений замок. У 1648 р. Могилів став центральним полковим містом, на чолі якого стояв полковник Остап Гоголь – славний предок видатного письменника М. Гоголя. Небагато залишилося від колишнього міста, оскільки його було спалено у 1808 р. Серед пам'яток архітектури донині збереглися Миколаївська церква (1754) та грецька Георгіївська церква (1809).
Муровані Курилівці. Уперше селище згадується у 1493 р. під назвою Чурилівці - за ім'ям першого поселенця козака Чурила. У XVI ст. після зведення мурованого замку воно отримало сучасну назву. Наприкінці XVIII ст. містечко належало польським магнатам Косаківським, але Катерина II конфіскувала його і подарувала графам Комарам. Станіслав Комар у 1805 р. на подвір'ї старого замку збудував новий палац. Доповненням до нього є мальовничий парк, заснований у XVIII ст.
Неподалік від селища розташоване джерело чудової мінеральної води «Регіна».
Немирів. Це старовинне українське місто виникло близько 700 р. тому. Зберігся будинок, де жила українська письменниця Марко Вовчок. Немирів - батьківщина російського поета М. Некрасова (1821-1878). Славиться місто своїм парком - шедевром садово-паркового мистецтва XVIII ст. Разом з палацом та каскадом озер він охоплює площу 85 га. Тут зростає понад 100 видів дерев та кущів.
Немирів - чудова оздоровниця, де відпочивають і лікуються.
Тульчин. Місто було засноване на початку XVII ст. поблизу фортеці Нестервар. У 1648 р. об'єднані загони козаків під проводом М. Кривоноса оволоділи містом. З 1672 р. по 1699 р. Тульчин перебував під владою султанської Туреччини. У 1796-1797 рр. тут розміщувалася штаб-квартира О. Суворова. У центрі міста встановлено пам'ятник російському полководцеві. На початку XIX ст. тут жив і помер (1812) польський поет С. Трембецький.
Тульчин був одним з центрів декабристського руху. Тут було головне правління Південного товариства, яким керував П. Пестель. Зберігся будинок, де жив декабрист, на його честь споруджено пам'ятник. У 1909-1921 рр. у Тульчині жив і працював український композитор М. Леонтович.
У місті чимало архітектурних пам'яток: палац Потоцького (1757), Успенська церква (1789), Домініканський костьол XVIII ст.
Хмільник. Місто-курорт, що розташоване на берегах Південного Бугу, є оздоровницею на базі родонових вод. З Хмільницького літопису відомо, що місто було засноване ще за часів Київської Русі. Про події давніх часів нагадують мури Хмільницького замку XVI ст.
Шаргород. Поблизу фортеці (ХVІ-ХVІІ), залишки якої збереглися донині, поступово виросло місто. Тут збереглося чимало архітектурних пам'яток доби XVI-XVIII ст., серед яких виділяються синагога (1589), костьол Флоріана (1589), будівлі Миколаївського монастиря XVIII, Миколаївський собор (1829).

 

Садиби областi