Одна з найстаріших областей (26.5 тис. км2, 4.4% території країни)
Східної України, утворена в 1932 р. В області 18 районів, 52 міста, 131 селище
і 1121 село. Населення області – 4580.6 тис. жителів (9.8 % населення країни),
з яких міське становить 4140.6 тис. жителів (89.5% населення області). Клімат
помірно континентальний з порівняно холодною і малосніжною зимою (середня
температура січня -6°С) і спекотним, посушливим літом (середня температура
липня +21°С). Кількість опадів, 75% яких припадає на теплий період року,
становить 370-550 мм на рік. Поверхня області являє собою хвилясту рівнину
(абсолютні позначки в середньому до 200 м), інтенсивно розчленовану річковими
долинами, балками і ярами. На північному заході області знаходиться Донецька
височина, що на захід поступово переходить в Придніпровську низовину, а на
південний захід – у Приазовську височину. Долина головної водної артерії
Східної України р. Сіверський Донець захоплює лише невелику частину півночі
Донеччини. Інші доволі великі річки області – Казенний Торець,
Бахмут, Мокрі Яли, Кальміус та інші, незважаючи на
величезний промисловий пресинг на природне середовище краю, умудряються часом
створювати навдивовижу гарні пейзажі.
Найдревніші поодинокі стоянки людини, виявлені на території сучасної Донецької області,
відносяться до раннього палеоліту (300-140 тис. років тому). Наприкінці IX ст.
сюди прийшли скотарські кочові племена печенігів, на початку XI ст. – торків, а в середині XI ст. – половців, від перебування
яких у степу збереглися десятки тисяч кам'яних статуй-ідолів. Після
монголо-татарської навали в XIII ст. та утворення Золотої Орди територія краю
довгі роки залишалася майже безлюдною. У середині XV ст. значна її частина була
приєднана до Кримського ханства, що незабаром потрапило у залежність від
Османської імперії. У другій половині XVI ст. починається тривалий етап
витиснення слов'янами татар і турок із земель Дикого поля. Піддані Московської
держави будували сторожові пункти, поступово переносячи їх далі на південь.
Перші такі воєнізовані козацькі поселення з'явилися на території сучасної
області у Святогірську і Бахмуті, а згодом добралися до гирла Кальміусу. Боротьба за приазовські степи з
перемінним успіхом тривала до перемоги в російсько-турецькій війні 1768-1774
рр., після якої почалося доволі швидке заселення Дикого поля. Колонізуючи
відвойовані території, царський уряд роздавав права на користування землею
поміщикам, чиновникам і офіцерам, переселив у південноросійські губернії
християнське населення Криму (греків, грузинів, валахів і вірменів), запросив
німецьких колоністів. У першій половині XIX ст. значна частина нинішньої
області увійшла до складу Катеринославської губернії, північно-західна частина
була в складі Слобідсько-Української (з 1835 р. – Харківської) губернії, а
південно-східні райони знаходилися в складі Області Війська Донського. У
1800-1820-і роки місцеві жителі добували вугілля для власних потреб, потім
з'явилися перші промислові виробки, а з середини XIX ст. починається поступова,
але доволі швидка трансформація північної частини сучасної області на найбільший
гірничодобувний промисловий регіон. Скасування кріпосного права в 1861 р.,
будівництво залізниць, що зв'язали край з північними районами і Придніпров'ям,
та широкий допуск у Донбас західноєвропейського капіталу сприяло інтенсивному
розвитку гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та ін. галузей
промисловості. Наприкінці ХІХ - початку XX ст. тон у них задавали англійські,
французькі, бельгійські і німецькі промисловці, що домінували на півдні Росії до
Жовтневої революції. У радянські часи промисловий розвиток Донбасу тривав
високими темпами. В 1938 р. Донецьку область для поліпшення керівництва
народним господарством Донбасу розділили на Сталінську і Ворошиловградську
(Луганську). Понад п'ять років після закінчення Великої Вітчизняної війни
знадобилося для досягнення передвоєнного рівня виробництва, який потім
незмінно зростав до розвалу СРСР. Нині Донецький регіон є одним із ключових у
країні, а його лідери значною мірою впливають на вироблення політичного та
економічного курсу в Україні та на міжнародній арені.
На теренах Донецької області через недавнє освоєння і заселення збереглися тільки
лічені православні культові споруди ХVIII-ХIХ ст. Архітектурна спадщина цивільного призначення представлена в основному
спорудами найбільш активного періоду освоєння регіону ХIХ-XХ ст.
Це адміністративні і громадські будинки, особняки і монастирські споруди,
численні пам'ятники часів СРСР, переважна більшість яких присвячена боротьбі за
встановлення радянської влади, промисловому освоєнню краю і Великій
Вітчизняній війні. В області знаходяться три відділення (із чотирьох)
Українського степового природного заповідника, наймальовничіший національний
природний парк рівнинної частини України і безліч інших природних (ландшафтних,
геологічних та ін.) визначних пам'яток.
Місто виникло та розвивалося на базі гірничо-заводської промисловості завдяки багатим покладам корисних копалин. Навколо заснованої ще у 1779 р. слободи Олександрівки з'явилися перші вугільні розробки, а у 1869 р., з початком будівництва металургійного заводу та шахт, виникло селище, яке злилося з шахтарським селищем Олександрівського рудника. Так утворилася Юзівка - майбутній Донецьк. Освоєння природних багатств супроводжувалося жорстокою експлуатацією гірників і металургів. Життя та важку працю місцевих робітників яскраво описали у своїх творах О. Серафимович, О. Купрін, В. Вересаєв. Сучасне місто - серце Донбасу, його найбільший промисловий, науковий та культурний центр. Це одне з найзеленіших індустріальних міст України з багатьма парками і ботанічним садом. З 1965 р. працює Донецький державний університет. Цікаво відвідати художній та краєзнавчий музеї.
Амвросіївка. Тут збереглася давня пам'ятка археології - стоянка доби раннього палеоліту. У 1968 р. вчені Донецького ботанічного саду в Гіркій балці неподалік від міста знайшли ділянку цінної декоративної рідкісної культури еремуруса показного - багаторічної рослини з лілейних. Її окрасою є високе безлисте квітконосне стебло-стрілка, увінчане довгим пасмом численних зеленувато-жовтих квіток.
Артемівськ.Наприкінці XVII ст. козак Бірюков натрапив на багаті поклади солі в районі сучасного міста і заснував тут укріплену слободу. У 1701 р., дізнавшись про те, що в цих місцях є сіль, Петро І наказав збудувати тут дерев'яну фортецю, а слободу перейменувати на місто Бахмут. У 1704 р. сюди було переселено українських козаків, які почали видобувати сіль.
З 1724 р. на цій території розпочався перший видобуток кам'яного вугілля в Донбасі. Наприкінці XIX ст. Бахмут став великим промисловим містом. З метою вивчення можливого розвитку вугільної промисловості, тут неодноразово побував геніальний хімік Д. Менделєєв. 1797 року на кошти солярів у місті побудовано Свято-Миколаївський храм, один із найдавніших на сході України. У 1861 р. поруч із храмом збудовано кам'яну дзвіницю.
Маріуполь.На території сучасного міста досліджено одну з найвизначніших пам'яток доби неоліту - Маріупольський могильник. Ці землі в минулому були ареною жорстоких боїв. У XIII ст. Північне Приазов'я потрапило під владу Золотої Орди, а в XV ст. відійшло до Кримського ханства.
Місто виникло у 1770 р. на місці колишньої фортеці Домаха, заснованої на початку XVIII ст.
У Маріуполі народилися видатний художник А. Куїнджі, професор Московського університету Г. Челпаков, який у 1912 р. заснував інститут психології. На сцені міського театру своє мистецтво демонстрували М. Кропивницький та М. Старицький. Сьогодні Маріуполь є не лише значним промисловим і культурним центром, але й містом-курортом.
Святі гори, національний природний парк. У 1997 р. з метою збереження біологічної різноманітності фітобіоти в середній течії Сіверського Дінця був створений парк площею 40 589 га. У його межах знаходиться чимало оздоровчих установ, що входять до зони стаціонарної рекреації.
Святогірськ. Місто - відомий курорт, один із наймальовничіших куточків донецького краю. Сторінки сивої старовини відображені у пам'ятках археології - могильниках та поселеннях людини кам'яного і бронзового віків, а середньовіччя представлене укріпленим городищем VIIІ—X ст. Особливо цікавим є комплекс пам'яток історії та архітектури XVII—XIX ст. колишнього Святогірського монастиря: лабіринт печер у вапняковій скелі та невелика церква на її вершині, Успенський собор, Покровська церква з дзвіницею, нижній павільйон прочан, вежі монастирської стіни.
Український степовий природний заповідник. Створений у 1961 р. Нині складаєтсья з 4 філіалів - Михалівська Цілина (розташований у Сумській області), Кам'яні Могили, Хомутівський Степ та Крейдяна флора загальною площею 2 768 га. Метою створення Українського степового заповідника є збереження, охорона та вивчення природних степових ландшафтів і характерних представників степової фауни.
Садиби областi