Область (13.9 тис. км2,
2.3% території країни) Західної України, утворена в 1939 р. після приєднання
цих земель Радянським Союзом до Українського РСР відповідно до
радянсько-німецького договору. В області 14 районів, 15 міст, 24 селища і 765
сіл. Населення області - 1385.4 тис. чоловік (2.9% населення країни),
з яких міське становить 591.7 тис. чол. (42.6% населення області). Клімат
помірно континентальний. У рівнинній частині зима м'яка (середня температура
січня -4°С), літо тепле (середня температура липня +19°С). У гірській частині
клімат значно суворіший – середня температура січня -6°С, липня +16°С. Річна
кількість опадів змінюється від 600-800 мм (Прикарпаття) до 1400 мм (Карпати)
і більша їхня частина, відповідно 73% і 65%, припадає на теплий період року.
Поверхня області доволі різнорідна. У її західній частині розташовані гори Карпати, що підрозділяються
на гірські масиви Ґоргани і Чорногора,
уздовж північно-східного краю яких простирається 30-60-кілометрова смуга
Передкарпатської височини або передгір'я, обмежена з другої
сторони долиною Дністра. Північна частина області – Опілля становить собою
північно-західний край Подільської
височини (абсолютні висоти до 430 м). Головні ріки Івано-Франківщини
Дністер і Прут зі своїми численними притоками Бистрицею, Гнилою Липою, Золотою
Липою, Лімницею, Пістинькою,
Черемошем та ін., з перекатами і водоспадами,
створюють надзвичайно мальовничі ландшафти, що вражають і захоплюють своєю
ефектністю, красою і розмаїтістю.
У Наддністрянщині виявлене
найстаріше поселення на теренах області, що датується середнім палеолітом
(близько 100 тис. років тому), а кількість стоянок пізнього палеоліту в цьому
районі вимірюється десятками. Поселення у передгірних районах Карпат з'явилися
тільки в III-IV ст. Згодом у Прикарпатті виникає слов'янське племінне
об'єднання білих хорватів, яке у X ст. увійшло до складу Київської Русі, її
розпад призвів до утворення окремих Перемишльського, Звенигородського і
Теребовлянського князівств, які в 1044 р. були об'єднані в Галицьке князівство,
що досягло найвищого розквіту в 1150-1180-ті роки. В 1199 р. створюється
величезне Галицько-Волинське князівство. Воно ціною власної столітньої
васальної залежності від Золотої Орди в середині XIII ст. перекрило шлях монгольським
ордам углиб Європи. Вікове протистояння значно похитнуло міць
Галицько-Волинського князівства, і в 1349 р. його захопив польський король
Казимир III. Польське панування на цих землях протривало понад чотири сторіччя,
впродовж яких ними управляли великі польські магнати і королівські старости,
спираючись на підтримку доморослих феодалів, зрівняних у правах з польськими.
Переважна більшість місцевих жителів займалася сільським господарством, а для
розвитку ремесел і торгівлі польська влада традиційно запрошувала польських,
німецьких, вірменських та єврейських переселенців, у перші роки надаючи їм
істотні привілеї. Величезного лиха Прикарпаттю завдавали татарські і турецькі
напади, що тривали до кінця XVII ст. Тільки на рубежі ХVІ-XVII ст. було знищено 33 міста і безліч
сіл, а десятки тисяч людей забрано у неволю. В 1772 р., відповідно до першого
поділу Речі Посполитої, ці землі увійшли до складу Австрії, якою контролювалися
до розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 р. Весь цей час, перебуваючи далеко
від імперського центру, Прикарпаття, хоча зв'язане з ним побудованою наприкінці
XIX ст. транскарпатською залізницею, залишалося його
сировинним і сільськогосподарським придатком. Після розпаду Австро-Угорської
імперії у нинішньому центрі області була проголошена Західноукраїнська Народна
Республіка, що проіснувала кілька місяців і впала під натиском польської армії,
яка на наступні двадцять років повернула польське панування на Прикарпатті.
На території Івано-Франківської
області збереглися архітектурні споруди, насамперед, культового призначення,
широкого часового спектру – від часів Київської Русі до XX ст., представлені
різностильовими православними, католицькими, греко-католицькими та іудейськими
храмами. Серед них особливе місце займають прекрасні дерев'яні споруди,
виконані галицькими і гуцульськими народними майстрами. Серед інших
архітектурних пам'яток – середньовічні фортеці-замки (що лежать у руїнах),
ратуші, адміністративні і житлові будівлі, пам'ятки ХVIII-XX ст. Тут розташовані: один
заповідник, три національних природних парки і безліч інших природних пам'яток.
Старовинною пам'яткою архітектури є ратуша - свідок багатьох історичних подій. У її підземелля кидали опришків, де вони зазнавали жорстоких катувань. Так було з ватажком опришків Василем Баюраком - послідовником Олекси Довбуша. На початку XIX ст. будинок ратуші слугував в'язницею та сховищем військового обмундирування. Її не раз руйнували, але потім відбудовували знову. Після останньої реставрації пам'ятці архітектури було повернуто первинний вигляд. Неподалік ратуші - Вірменська церква (XVIII) і колегія єзуїтів (XVIII). У місті знаходиться колишня гімназія - пам'ятка архітектури XVIII ст., де вчилися відомі представники літератури та науки: польський поет Ф. Карпінський, вірменський історик С. Баронч, український поет-романтик А. Могильницький та письменник-фольклорист І. Вагилевич. Збереглося кілька будинків, пов'язаних з ім'ям великого письменника і ученого І. Франка.
Ворохта. Гірське поселення, засноване у XVIII ст. Сьогодні Ворохта є центром гірськолижного туризму та відпочинку. Тут починається чимало туристських маршрутів, зокрема шлях до найвищої вершини Українських Карпат - гори Говерла (2061 м). У селищі є пам'ятка архітектури XVIII ст. - дерев'яна церква Різдва Богородиці.
Галич. Одне з найдавніших міст України, з яким пов'язані славетні сторінки вітчизняної історії. У XIІ—XIІІ ст. Галич був столицею феодального Галицько-Волинського князівства. Найбільший розквіт міста припадає на добу правління князя Ярослава Осмомисла. Після загарбання західноукраїнських земель Польщею, у місті було збудовано Галицький дерев'яний замок (XIV). Під час татаро-турецьких навал він був зруйнований. До наших днів збереглися лише руїни замку. У місті встановлено пам'ятник Б. Хмельницькому та Т. Шевченку.
Ґорґани, природний заповідник. Заповідник створено у 1996 р. Його площа - 5 344 га. Майже 84% території заповідника займають вікові ліси, різноманіття яких представлене 24 асоціаціями. Своєрідність фізико-географічних умов сприяла формуванню багатого видового складу рослин, серед яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. До Червоної книги України занесено 20 видів флори і 22 види фауни.
Карпатський національний природний парк. Перший і один із найбільших в Україні національний природний парк, заснований у 1980 р. Його площа - 50 303 га. У парку представлені унікальні для Центральної Європи лісові, субальпійські та альпійські природні комплекси. На його території функціонують оздоровчі комплекси, тут знаходиться багато пам'яток археології, архітектури, історії і культури.
Коломия. Місто відоме з XIII ст. Його мешканці часто потерпали від татаро-турецьких навал. Тричі Коломию знищували завойовники, але щоразу вона підводилася з попелу та руїн. Центральна площа міста є свідком багатьох історичних подій. У приміщенні ратуші іноземні поневолювачі колись чинили розправу над народними месниками - опришками. Сюди у 1745 р. на острах населенню привезли розрубане тіло ватажка селянських повстань Олекси Довбуша, а у 1878 р. біля ратуші було страчено останнього ватажка опришків Миколу Драгорука.
Пам'яткою архітектури XIX ст. є Коломийська гімназія - «Покутська альма-матір». У ній навчалися відомі письменники і публіцисти: В. Стефаник, Л. Мартович, М. Черемшина та багато інших діячів культури. Цікаво відвідати музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського. У місті стоїть архітектурна пам'ятка XVI ст. - Благовіщенська церква - зразок дерев'яного будівництва Гуцульщини. Встановлено пам'ятник А. Міцкевичу та Т. Шевченку.
Крилос. Село лежить на Крилоській горі. Тут колись був князівський дитинець стародавнього Галича. Сліди давноминулої доби донині збереглися на Крилоській горі. Джерело води тут і сьогодні зветься Княжою криницею. За переказами, ця вода мала цілющі властивості. У селі можна побачити рештки фундаменту собору Успіння Богородиці (XII). До наших днів збереглася Успенська церква (XVI), яка була важливим культурним центром, де у XVII—XVIII ст. друкувалися книги. У музеї народної архітектури та побуту «Прикарпаття» експонуються знаряддя праці і предмети побуту кам'яного віку і комарівської культури. Експозиція музею розповідає також про період феодального панування у Галичині.
Манява. Цікава пам'ятка архітектури XVII ст. - рештки Манявського скиту, який був не лише опорою православної церкви, але й одним з осередків культурної діяльності в Галичині. До наших днів частково збереглася башта з в'їзною брамою. Крім решток оборонних мурів, фундаментів монастирських келій та храмів, лишилася масивна Південна вежа.
Рогатин. Перші писемні згадки про Рогатин датуються 1390 р. Вже наприкінці XIV ст. це було розвинуте торгове місто. Рогатинці декілька разів витримували облогу татаро-турецьких завойовників. Волелюбний дух мешканців міста яскраво проявився під час Визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. під проводом Б. Хмельницького. На околиці Рогатина над високим урвищем стоїть кам'яний хрест. Тут у 1648 р. були страчені 59 рогатинців, учасників повстання проти польського поневолення. За доби середньовіччя місто було оточене мурами, про що свідчать рештки оборонних валів. Донині збереглися пам'ятки архітектури - костьол Святого Миколая (XV) та дерев'яна церква Святого Духа (XVII). В історію мистецтва церква увійшла не лише завдяки архітектурним достоїнствам, але й через високохудожній іконостас (1649).
Садиби областi