Найбільша область (33.3 тис. км2,
5.5% території країни) України, утворена в 1932 р. На території області 26
районів, 19 міст, 33 селища і 1129 сіл. Населення області – 2395.5 тис. жителів
(5.1 % населення країни), з яких міське становить 1585.3 тис. жителів (66.0%
населення області). Клімат помірно континентальний з м'якою малосніжною
нестійкою зимою (середня температура січня -3°С) і спекотним сухим літом
(середня температура липня +22°С). Кількість опадів, більша частина яких
припадає на літній період року (часто у вигляді злив), становить 380-500 мм на
рік. Поверхня області, розташованої переважно у межах Причорноморської
низовини, пологохвиляста і плоска лесова рівнина.
Вона поступово знижується в південно-західному напрямку від 160 до 20 м і
сильно розчленована глибоко врізаними (40-70 м) річковими долинами, балками і
ярами. Велика рівнина Північного Причорномор'я дуже часто різко обривається до
моря, утворюючи високий (до 40 м), ускладнений численними зсувами мальовничий
берег. Одещина – край лиманів,
затоплених гирлових ділянок річкових долин, відділених від моря піщано-черепашковими
косами-пересипами. Ці довгасті озера з пологими схилами з півночі на південь
прорізують прибережні ділянки і прикрашають сумовитий степовий пейзаж області,
надаючи йому особливої своєрідності.
Перші поселення на території сучасної Одеської
області з'явилися в Наддністрянщині наприкінці пізнього палеоліту (40-13 тис.
років тому).В VII-II ст. до н.е. причорноморські степи населяли іраномовні
племена скіфів, що мігрували зі сходу. В VI ст. до н.е. тут з'являються
греки-переселенці, які заснували безліч поселень, найбільш відомі з яких Тіра і Ніконій, що знаходились
на протилежних берегах дністровського лиману. В І–III ст. північно-західне Причорномор'я
завоювали римляни, на зміну яким з північного заходу прийшли готи (III ст.),
а наприкінці IV ст. (зі сходу) – гуни. В VIII ст. на межиріччі Дунаю і Дністра
осіли алано-болгарські племена, яких у часи Київської Русі витиснули та частково
асимілювали слов'яни. Їх у свою чергу в середині XIII ст. винищили і вигнали
звідси численні монгольські орди, чиє панування призвело до поступового
перетворення Північного Причорномор'я на т.зв. Дике поле. Із Золотої Орди, що
розпалася в XV ст., відокремилося Кримське ханство, правителі якого
контролювали територію між Дністром і Південним Бугом. Задністровська
частина (тоді називалася Буджак) потрапила під владу
Молдавського князівства, що з середини XV ст. поступово переходить під
контроль Туреччини. В 1475 р. і Кримське ханство стало васалом Туреччини, а
Північне Причорномор'я відтоді майже на три сторіччя перетворюється на плацдарм
для турецько-татарських нападів на північні землі. В середині XVIII ст.
північна частина сучасної області починає поступово заселятися переселенцями
(переважно селянами-втікачами) з Речі Посполитої, Російської імперії і
Молдавії. Росії знадобилася серія із трьох російсько-турецьких війн (1768-1774,
1787-1791 і 1806-1812 рр.), щоб повністю вичавити османців з меж сучасної Одещини.
За вже апробованою практикою на причорноморських землях, розташованих на схід і
захоплених раніше (Таврія і Крим), російський уряд заснував місто-порт Одесу,
що незабаром перетворилася на головні морські ворота на півдні імперії. На
величезні завойовані простори колишнього Дикого поля переселяли селян з
північних губерній і створювали пільгові умови (звільнення від військової
повинності, сплати податків на певний час і т.д.) для переселення сюди
іноземців. Новим імпульсом у розвитку краю стала селянська реформа 1861 р., що
разом з наступними судовою, військовою і міською реформами створили сприятливі
умови для розвитку капіталізму на півдні України. У післяреформений період
значно швидше, ніж раніше, заселялися та освоювалися степові простори – з'явилося
багато нових сіл і хуторів. Населення Новоросії в
період 1861-1897 рр. зростало втроє швидше, ніж у середньому по Росії. В
1918-1920 рр. територія сучасної області зазнала іноземної військової
інтервенції і стала ареною кровопролитних боїв громадянської війни, а її
південно-західна частина (межиріччя Дністер-Дунай-Прут) була окупована Румунією
(1918 р.), у складі якої перебувала до 1940 р.
На території Одеської області збереглося
багато православних, мусульманських, католицьких, іудейських та ін. культових
споруд XІІІ-XХ ст. Тут можна помилуватися унікальними одиничними
оборонними (ХIII-XV ст.) і палацовими (XIX ст.)
комплексами архітектурних споруд. До наших днів збереглися архітектурні
пам'ятки громадського призначення (особняки, адміністративні будинки і будівлі
навчальних і лікувальних закладів), часто зустрічаються військові і цивільні
(у т.ч. і персональні) монументи двох останніх сторіч. В області знаходиться
великий Дунайський
біосферний заповідник і різноманітні цікаві природні об'єкти з нижчим
охоронним статусом.
Одеса. На території сучасної Одеси вже на початку XV ст. існувало татарське поселення Качибей. Пізніше на його місці було збудовано великий замок, руїни якого існували до середини XVIII ст. Під час другої російсько-турецької війни російські війська та загін козаків, сформований із колишніх запорожців, 14 вересня 1789 р. оволодів Хаджибеєм (колишнім Качибеєм). За ініціативою О. Суворова в Хаджибеї у 1793 р. розпочалося будівництво фортеці, а у 1794 р. - міста. Ця дата вважається роком заснування Одеси. 1795 року Хаджибей було перейменовано на Одесу. У XIX ст. Одеса стала портовим містом і виконувала роль південних воріт Російської імперії.
В Одесі у різні часи побувало багато видатних діячів науки та культури. Місто описували у своїх творах О. Пушкін, Леся Українка, І. Франко, О. Купрін, І. Бунін, І. Бабель, Ільф і Петров. Найцікавішими архітектурними пам’ятками є аркада фортеці з баштою, руїни Карантинного муру Суворовської фортеці (1799), колишні палаци Абази, Воронцова, Наришкіних, Троїцька церква (XIX), будинок філармонії (1834), Потьомкінські сходи (1841). В Одесі близько 15 музеїв, експонати яких відображають історію та культуру міста. Одеса – відомий курортний та культурний центр, що приваблює відпочиваючих і туристів.
Білгород-Дністровський. Здавна на території сучасного міста знаходилось античне грецьке поселення Тіра. Під час археологічних розкопок виявлено окремі вулиці давньої Тіри, підвали, фундаменти будинків і майстерень, рештки водогону, знаряддя праці, прикраси, уламки статуй та багато інших предметів. З VIII—IX ст. почався новий - слов'янський період міста. За часів Київської Русі Білгород відігравав важливу роль на південному кордоні держави. В середині XV ст. місто належало Молдавському князівству і називалося Четатя-Албе. Наприкінці XV ст. Білгород захопили турки і перейменували його на Акерман. Понад три століття місто перебувало під турецьким ярмом, а у 1812 р. було зайняте російськими військами.
Архітектурними пам'ятками міста є руїни Акерманської фортеці і Генуезький замок (XV), вірменська та грецька церкви (XIII - XIV), підземна церква Іоанна Сучавського (XIV - XVII).
Болград. На території сучасного міста знайдено залишки стародавніх поселень IV- І тис. до н. е., а також слов'янське городище Х-ХІ ст. Заснування міста пов'язане з переселенням болгар, які шукали порятунку від турецького гноблення. Історія Болграда починається з 1821 р., коли за ініціативою генерала І. Інзова почалося будівництво міста. На околиці Болграда є мавзолей Інзова, історична й архітектурна пам'ятка. До наших днів збереглися усипальниця Караманєвих (1812), Преображенський собор (1838), Миколаївська церква (1871).
Дунайський біосферний заповідник. Заснований у 1998 р. на базі природного заповідника «Дунайські плавні». Займає площу 46 402,9 га, що включає протоки, внутрішні водойми та двокілометрову смугу в акваторії Чорного моря. Заповідник створено з метою збереження природних плавнеліторальних екосистем пониззя Дунаю. Під охороною є 18,5% судинних рослин та 63% видів птахів, зареєстрованих в Україні.
Ізмаїл. У далекому минулому на території сучасного Ізмаїла жили різні племена та народи. Не раз ці землі зазнавали кочівницьких нападів. Наприкінці XVI ст. турки збудували тут фортецю Ізмаїл. Майже два століття Ізмаїл був під владою Османської імперії. 11 грудня 1790 р. російська армія під командуванням О. Суворова здобули місто. У центрі міста встановлено бронзову скульптуру полководця, відкрито його музей. До наших днів збереглися турецька мечеть (XVI) та руїни турецької фортеці.
Садиби областi