Одна із найбільших (31.9 тис. км2, 5.3% території країни) областей
країни, утворена в 1932 р. В області 22 райони, 15 міст, 30 селищ і 1486 сіл. Населення області
- 1152.0 тис. чол. (2.5 % населення країни), з яких міське становить 700.7 тис. чол. (60.0% населення
області). Клімат помірно континентальний з порівняно м'якою зимою (середня
температура січня -7°С) і теплим (середня температура липня +19°С) вологим
(550-580 мм опадів на рік) літом. Більша частина території Чернігівщини розташована
у межах Придніпровської низовини (Чернігівське Полісся), північний схід – на відрогах Середньоруської
височини (Новгород-Сіверське Полісся), і тільки крайня південно-східна частина
– на Полтавській рівнині (100-220 м рівнем моря). Плоскій, іноді пологохвилястій поверхні області, п'ята частина якої вкрита
лісами, особливої мальовничості надають долини рік Дніпра, Десни, Снову та ін.
Перші поселення на території сучасної Чернігівської області з’явилися в
ранньому палеоліті (понад 50 тис. років тому). В VII—VIII ст. тут жили сіверяни
і поляни – східнослов’янські племена. В ІХ-Х ст. Чернігово-Сіверські землі входили до складу Київської Русі.
В XI ст. утворене величезне за площею Чернігівське князівство, що перебувало в
стані перманентного військового конфлікту з половцями. На згадку про нього
збереглася найвідоміша пам'ятка давньоруської літератури – поема «Слово о
полку Ігоревім», створена невідомим автором на згадку про похід князя Ігоря Святославича проти половців, що відбувся в 1185 р. В
1239-1240 рр. чернігівські землі захоплюються монголами, що контролювали їх
до середини XIV ст. Потім ця територія по черзі входила до складу Литовського
князівства (друга половина ХІV-ХV ст.), Московської держави (XVI ст.) і польсько-литовської
Речі Посполитої (перша половина XVII ст.). Після Визвольної війни українського
народу (1648-1657 рр.) і Переяславської угоди з Московською державою (1654
р.), Чернігівщина стає її автономією. Відповідно до полкового адміністративно-територіального
поділу, прийнятого в Гетьманській Україні, тут формуються Чернігівський,
Ніжинський, Прилуцький і Стародубський полки. Вони проіснували до ліквідації
козацького самоврядування в 1775 р. Потім у межах сучасної області (1782-1796
рр.) існували Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, що ввійшли до
складу Малоросійської (1797-1802 рр.), а потім Чернігівської (з 1802 р.)
губерній Російської імперії.
Православні релігійні споруди часів
Київської Русі, що збереглися в деяких містах області, входять до золотого
фонду древньої української архітектури. Особливий інтерес також представляють
культові і цивільні будівлі XVII-XVIII ст., виконані в стилі так званого
українського бароко, що досить рідко зустрічаються в Україні. Архітектурна
спадщина ХVІІ-ХІХ ст. представлена різноманітними зразками цивільного
будівництва: палацами і маєтками із прекрасними парками, адміністративними
будинками і пам'ятниками.
Батурин. Перша згадка про селище датується 1625 роком, коли Чернігово-Сіверські землі належали Польщі. З 1669 р. тут перебувала гетьманська резиденція. Окрім міських укріплень існував укріплений гетьманський двір - «городок». Від колишніх фортифікацій збереглися залишки валів, які сьогодні можна помітити на берегах Сейму. Цікавою архітектурною пам'яткою є будинок В. Кочубея (XVII) - генерального судді, одного з видатних представників козацької старшини. Кирило Розумовський - останній гетьман України - запросив з Петербурга найкращих архітекторів, щоб збудувати у Батурині «другий Петербург». Палац гетьмана (1799-1803) стоїть на підвищеному березі річки Сейм. Автор проекту - видатний петербурзький архітектор Ч. Камерон. Навколо палацу розбито великий парк, створений за проектом архітектора А. Рінальді. У 1803 р. було збудовано Воскресенську церкву, яка стала усипальницею К. Розумовського.
Качанівка. Хутір Качанівка був заснований 1742 року співаком придворної капели С. Качановським. Палацово-парковий ансамбль, який добре зберігся дотепер, був заснований у 70-80-і рр. У XVIII ст. за наказом фельдмаршала П. Румянцева-Задунайського (йому за військові заслуги дістався цей хутір). Площа величезного парку становить 572 га. З Качанівським парком пов'язані імена багатьох видатних людей: М. Глінки, М. Гоголя, С. Гулака-Артемовського,Т. Шевченка, В. Жуковського, Марко Вовчок, І. Рєпіна та інших. Нині Качанівський палацово-парковий ансамбль оголошено державним історико-культурним заповідником. З пам'яток архітектури, крім двоповерхового палацу, збереглися флігелі, містки і башти XIX ст., альтанка, де творив М. Глінка, інші допоміжні споруди. Навпроти в'їзної брами - Георгіївська церква (1817-1828). Встановлено пам'ятник Т. Шевченку.
Короп. Існує припущення, що нинішній Короп - це стародавній Хоробор, який згадується у літопису 1153 р. «Риб'ячу» назву сучасного райцентру підтверджує старий герб, де зображений угодований короп. Наприкінці XVII - початку XVIII ст. Короп був центром козацької артилерії. До наших днів збереглися пам'ятки архітектури: Іллінська (XVIII), Вознесенська (1764) і Троїцька (XIX) церкви. Короп - батьківщина винахідника космічної техніки М. Кибальчича (1853-1881). У будинку, де він народився, відкрито меморіальний музей, а в центрі селища встановлено пам'ятник видатному землякові.
Любеч. Перша літописна згадка про Любеч - один із найдавніших населених пунктів України - датується 882 роком. Центр Любецького князівства відігравав значну роль в історії Київської Русі. Звідси походить один із засновників Києво-Печерського монастиря - відомий церковний діяч Київської Русі Антоній Печерський (983-1073). У Любечі збереглися залишки заснованого ним печерного монастиря. Маючи сприятливе розташування в укріпленому високими пагорбами та оточеному болотами місці, Любеч був надійним форпостом Київської та Чернігівської земель з півночі. На Замковій горі можна побачити рештки від Любецького давньоруського городища. Поблизу нього в урочищі Кораблищі виявлено залишки пристані для суден та майстерні для їх спорудження. Збереглися пам'ятки архітектури - кам'яниця гетьмана П. Полуботка (XVIII) і Воскресенська церква (XIX).
Ніжин. Уперше місто згадується в Іпатіївському літопису 1147 р. під назвою Уненеж. У XII ст. Уненеж був укріпленим пунктом Чернігівського князівства на його південно-східних кордонах. Сьогодні рештки старовинних земляних валів уздовж річки Остер нагадують про давню фортецю. Сучасна назва міста відома з 1514 р. З 1648 по 1782 рр. місто було адміністративним центром найбільшого в Україні Ніжинського полку. 1663 року в Ніжині відбулася Чорна рада, де було обрано гетьмана Лівобережної України. У 1668 р. тут було зведено величний Миколаївський собор, а у 1702-1716 рр. - собор Благовіщенського монастиря. До наших днів також збереглися: Михайлівська (1729) і Троїцька (1733) церкви, церква Іоанна Богослова (1752), Покровська церква (1765), Введенський собор (1775), церкви Водзвиженська (1775) і Всіх Святих (1780-і рр.) та інші. У центрі міста можна побачити зразки старовинної забудови часів розквіту торгівлі - ошатні кам'яниці з кованими дверима й віконницями. У1820 р. відбулося урочисте відкриття Ніжинської гімназії вищих наук, збудованої за проектом архітектора А. Руска. В гімназії навчалися М. Гоголь, Є. Гребінка, Л. Глібов та інші відомі люди. Нині в цьому будинку міститься Ніжинський державний педагогічний університет ім. М. Гоголя, у головному корпусі якого знаходиться картинна галерея творів ХIV-XX ст. і музей М. Гоголя. В центральному сквері міста височіє один з перших у тодішній Росії пам'ятник письменникові,встановлений 1881 року.
Новгород-Сіверський. Перша літописна згадка про місто датується 1044 роком. У ХІ-ХІІ ст. місто було стольним градом Новгород-Сіверського князівства. Звідси 1185 року виступив у похід проти половців князь Ігор Святославич - головний герой літописного «Слова о полку Ігоревім». XVII—XVIII ст. були сприятливими для розвитку міста. У ті часи були зведені величний Успенський собор, ансамбль Спасо-Преображенського монастиря, Микільська церква - видатна пам'ятка української дерев'яної архітектури. Наприкінці XVIII ст., на честь проїзду через місто Катерини II, була споруджена Тріумфальна арка. До наших днів збереглися торгові ряди - зразок громадської архітектури кінця XVIII ст. У 1979 р. було створено Новгород-Сіверський філіал Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника.
Остер. Старовинне місто під назвою Городець Остерський заснував Володимир Мономах у 1098 р., але перші укріплення з'явилися тут ще у 988 р. За своїм географічним положенням Городець Остерський завжди був важливим стратегічним і оборонним населеним пунктом. У XIII ст. Городець зруйнували монголо-татари, а у XIV ст. тут виросло нове місто під назвою Остер. Залишки старовинного Городця донині збереглися на околиці міста. Туриста зацікавлять архітектурні пам'ятки - Юр'єва божниця - частина колишньої Михайлівської церкви (XI) та Воскресенська церква (1845). На північ від міста, поблизу села Короп'є є озеро Святе з рідкісною рослинністю.
Прилуки. Давньоруське городище Прилук уперше згадується в Іпатіївському літопису 1092 р., як фортеця в системі південно-східних укріплень Київської Русі. Найбільшої слави місто досягло у роки Визвольної війни (1648-1657). Рештки давньоруських земляних валів та козацьких укріплень на узвишші над Удаєм збереглися дотепер. Найдавнішою мурованою спорудою міста є Арсенал Галагана, або полкова скарбниця (1708), названа на честь козацького полковника Г. Галагана. На центральній площі міста височіють пам'ятки, в архітектурі яких відбилася історія та художні смаки епох: п'ятибанний Спасо-Преображенський собор (1710-1720), Миколаївська церква (1720), собор Різдва (1806) та ін.
Седнів. Стародавня назва селища - Сновськ. Перші літописні згадки про нього датуються 1068 роком, коли біля стін Сновська чернігівський князь Святослав Ярославич розбив кількатисячний загін половців. За переказами, назва Седнів виникла тоді, коли одного разу татари після тривалої облоги не змогли оволодіти містом і змушені були відступити, назвавши захисників фортеці «седнями». Наприкінці XVII ст. Седнів став власністю козацьких старшин Лизогубів. Серед буйної зелені старовинного парку збереглася пам'ятка архітектури тих часів - кам'яниця Лизогубів. У першій половині XIX ст. неподалік від неї був збудований новий будинок, у якому гостювали Т. Шевченко та Л. Глібов. У парку росте 500-річна липа, під якою любив відпочивати Кобзар, і стоїть альтанка, де творив байкар. 1904 року в маєтку Лизогубів було встановлено один із перших пам'ятників Великому Кобзареві. Збереглися й інші архітектурні пам'ятки Воскресенська (Благовіщенська (XVII)) та Георгіївська (Юр'ївська (XVIII)) церкви. У просторих підвалах Воскресенської церкви поховано членів родини Лизогубів.
Сокиринці. Старовинне село вперше згадується в історичному літопису 1092 року. У XIX ст. на місці садиби П. Галагана за проектом та участю архітектора П. Дубровського і вченого-садівника І. Бістерфельда було засновано чудовий палацово-парковий ансамбль. Посеред парку площею 60 га стоїть двоповерховий палац (1824-1831), фасад якого прикрашають мармурові скульптури античних богинь Гери і Церери. На одній із галявин парку встановлено пам'ятник сокиринецькому кобзареві О. Вересаю, творчість якого високо цінував Т. Шевченко.
Сосниця. У минулому на території сучасного селища існувало слов'янське поселення, літописні згадки про яке датуються 1234 роком. Сьогодні Сосниця добре відома завдяки її славному уродженцеві - видатному українському кінорежисеру та письменникові О. Довженку (1894-1956). У 1960 р. в садибі, де він народився й виріс, створено літературно-меморіальний музей. Цікавою пам'яткою архітектури XIX ст. є дерев'яна Покровська церква.
Тростянець. У селі розташований дендропарк «Тростянець» - чудова пам'ятка садово-паркового мистецтва XIX ст. Будівництво парку почалося ще у 1834 р. під керівництвом поміщика І. Скоропадського. Характерною особливістю Тростянецького дендропарку є мальовничий гірський ландшафт, штучно створений на рівнинній місцевості. Усі земляні роботи, що тривали до 1887 р., виконувалися без застосування механізмів. Чудовий парк - результат важкої праці тисяч кріпаків. У 1951 р. Тростянецький дендропарк було передано Академії наук України. Нині він займає площу близько 200 га і є відомим центром акліматизаційних досліджень. Тут вирощують різноманітні дерева та чагарники, більшість яких завезено із Західної Європи, Середземномор'я, Кавказу, Середньої Азії, Далекого Сходу, Китаю, Північної Америки.
Садиби областi